щодо матеріальної культури та деталях поховальної обрядовості. На початку XIII ст., після навали орд Батия на Русь, життя тут на довгий час припиняється (Моця, Покас, 1998).
Рис. 3. Розташування оборонних споруд в нижній і середній течії Росі.
І – городища; ІІ – Змійовий вал; ІІІ – Приблизний напрямок Змійового валу в місцях, де він зберігся (за Л. І. Іванченко та М. П. Кучерою)
Але найбільшим іноетнічним контингентом у Пороссі були тюркомовні кочівники, які через певний час після розселення тут створили союз Чорних клобуків. Цей процес створення угрупування васалів давньоруських зверхників тривав близько півстоліття і розпочався ще наприкінці XI ст. До нього, окрім торків, входили ще й печеніги, берендеї, ковуї, турпеї, каєпичі. Перші три із них мали провідні позиції т формували загони легкоозброєної кінноти для протистояння Русі половцям. Давньоруські князі, звичайно, розселяли лояльних кочівників у прикордонній зоні, на землях, що майже пустували. Досить широка смуга таких земель перебувала в межиріччі Стугни та Росі на правому березі Дніпра. Давньоруські князі, плануючи створення кочівницького заслону від половців, іноді навіть силоміць змушували печенігів, торків та інших степняків поселятися біля своїх кордонів. Мабуть, кочівникам непросто було переходити до напівосідлості, котра була єдиним варіантом проживання на відносно незначних за розмірами прикордонних ділянках. У новому союзі Чорних Клобуків велика феодальна сім’я стала основою суспільною ланкою, що замінила собою рід та племінну приналежність. Саме через це настільки активно почали стиратися й зливатися у XII ст. етнографічні особливості, що прослідковується за археологічними матеріалами.
Маса печенігів проживала у верхів’ях Росави та на її лівому березі. Поховань торків там було не багато. Ймовірно, їхні сліди шукати навколо літописного Торчеська. Там само біля кочівницької столиці, проживали й берендеї. Окрім того, і торки, і вже згадані берендеї селилися на Дніпрі (майже біля гирла Росі), а також у верхів’ях самої Росі. Таким чином, якщо відповідно до археологічних даних варто відносити землі за течією Росави до печенізьких, то торки і берендеї володіли кочів’ями, що розміщувалися на захід та південний схід від них. Імовірно, що кочівницькі народи, котрі входили до Чорноклобуцького союзу, в XII ст. перейшли до напівкочового або ж навіть осілого способу життя. Про це свідчить неабияке поширення могильників, що з’являються, зазвичай, поблизу стаціонарних поселень або ж біля постійних зимовщ. Такі населені пункти були, вірогідно, на початку XII ст. у берендеїв та торків, котрі поселилися в околицях м. Заруба на Дніпрі. У другій половині XII ст. літописець відзначав уже, що в берендеїв і торків були «міста». Щоправда, залишалися у них і вежі. «Городками» користувалися Чорні Клобуки як сховищами. Але було й справжнє місто –
