О кинджали, о ласо, о мокасини!
Тартарен-Санчо (іще спокійніше). О чудові вовняні жилети! О милі теплі наколінники! О любі шапки з навушниками!
Тартарен-Дон Кіхот (нестямно). Сокиру! Мою сокиру!
Тартарен-Санчо (дзвонить покоївці). Жаннетт, мій шоколад!
Жаннетт приносила пресмачний шоколад, гарячий, запашний, із піночкою, й пресмачні анісові сухарики. І Тартарен-Санчо, побачивши шоколад, заходився сміхом, стримуючи покрики Тартарена-Дон Кіхота…
Тому-то Тартарен Тарасконський і сидів у Тарасконі.
VII. Європейці в Шанхаї. Міжнародна торгівля. Монголи. Чи був брехуном Тартарен Тарасконський? Самоомана
І все одно Тартарен якось мало не вирушив у далеку подорож.
Троє тарасконців, брати Гарсіо-Камюс, що перебралися в Шанхай, запросили Тартарена завідувати однією з їхніх торговельних контор. Саме про таке життя Тартарен і мріяв. Великі справи, ціла армія підлеглих, зносини з Росією, Персією, Туреччиною – одне слово, міжнародна торгівля. Почули б ви, як урочисто лунали в Тартаренових вустах ці слова: «Міжнародна торгівля!..»
До всього, торговельний дім Гарсіо-Камюс вабив іще й тим, що на нього час від часу нападали монголи. Усі двері тоді враз замикалися, службовці хапались за зброю, над конторою підіймався консульський прапор, і – пах-пах! – із вікон по монголах.
Зайве й казати, з якою радістю прийняв цю пропозицію Тартарен-Дон Кіхот. Та ба! В ту ж мить подав голос Тартарен-Санчо. А що він завжди брав гору, то нічого з того не вийшло.
Усі тарасконці без угаву судили-рядили: «Поїде?» – «Не поїде?» – «Закладаюся, що поїде!» – «Присягаюсь, що не поїде!» Це була для міста визначна подія… Тартарен так і не поїхав, але ця історія іще вище піднесла його славу. Мало не поїхати в Шанхай – для тарасконця однаково, що поїхати туди. Городяни стільки торочили про цю подорож, що зрештою й самі майже повірили, ніби Тартарен уже побував у Шанхаї й повернувся звідти. Вечорами в клубі всі розпитували його про шанхайське життя, про тамтешні звичаї, клімат, опіум та міжнародну торгівлю.
Наш великий муж, незрівнянний митець у таких справах, залюбки про все розповідав. А згодом уже й сам повірив, що побував у Шанхаї! І, вкотре вже розповідаючи про напад монголів, Тартарен хвалився:
– Тоді я роздаю зброю своїм службовцям, підіймаю консульський прапор і – пах-пах! – із вікон по напасниках!
Слухачі здригалися.
Ви скажете:
– Ну, то ваш Тартарен – несосвітенний брехун!
А я на це заперечу:
– Ні! Аж ніяк ні! Тартарен – не брехун!..
– Але хто-хто, а він же знав, що не був у Шанхаї…
– Ясна річ, знав! Однак…
Ось послухайте, що я вам скажу. Я певен, цілком певен: коли півничани твердять, ніби всі південці – брехуни, то вони помиляються. Не вірте їм! Їхня думка хибна. Нема на півдні брехунів – ні в Марселі, ні в Німі, ні в Тулузі, ні в Тарасконі. Південець не бреше
