можна сказати, колиска щастя Дмитрія Самозванця. Тут уперше визнали його царевичем; тут він закохався в Марину Мнішек; тут він уклав відомий контракт з її батьком, тут вона названа його нареченою і звідси поїхала в Москву; тут в ім'я Дмитрія зібралися польські полки і звідси вони рушили захоплювати для Самозванця Московський престол. Самбір ще відомий в історії поразкою під його стінами: шведів (1656), трансільванців (1657) і турок (1672), нарешті ще тим, що жиди, які раніше, як і тепер, тримали в Польщі усю торгівлю в своїх руках, були позбавлені до 1732 р. права торгувати в Самборі!
Ми прожили в Самборі недовго, але весело, і я упевнений, що самбірчани довго з любов'ю згадуватимуть нас за пожвавлення їхнього міста, за різноманітність, яку внесли ми в їхнє тихе життя. Так, щовечора ми імпровізували велике гуляння на міській площі, де незалежно від музики, яка лунала, щовечора влаштовували «зорю з церемонією».
Наші гарні стосунки з самбірчанами спонукали їх дати бал в нашу честь. Ми усі були запрошені на цей бенкет. Бал вийшов на славу: він вирізнявся багатолюдністю, витонченістю і водночас простотою костюмів, безліччю гарненьких жінок, щедрим почастунком і повною невимушеністю, яка викликала непідробні веселощі.
У один з останніх днів нашого перебування в Самборі ми були свідками, і деяким чином, навіть учасниками, католицької, церковної, народної урочистості – свято Божого тіла.
В цей день на чотирьох кутах головної площі влаштували вівтарі, прикрасивши їх квітами, іконами, зеленню, барвистими тканинами, корогвами, статуями святих і картинами духовного змісту. Після літургії з католицького собору потягнулася процесія. Попереду йшли довгою низкою діти, попарно, підібрані за зростом, найменші попереду; за ними потягнулися півчі й інші служителі усіх міських церков, далі в блискучому одязі усі священики міста і його околиць, вони несли парчевий балдахін, прикрашений золотими шнурами, китицями, позументами і страусиним пір'ям, – під яким йшов старий ксьондз зі святими дарами. Услід за цим священиком йшла наша полкова музика; потім загін австрійських солдатів і великі натовпи народу, вирядженого в найстрокатіші і найяскравіші костюми. Під час ходу наша музика грала безупинно різні духовні п'єси.
Але найоригінальнішим було те, що в найурочистіший момент церемонії, коли ксьондз, зупинившись перед вівтарем, возніс догори дароносицю з дарами і благословив тілом Господнім народ, який вклякнув, причому австрійські солдати віддали честь святим дарам триразовим рушничним залпом, наші музиканти грянули «Боже Царя храни»!
Після закінчення процесії народ тріумфував протягом усього дня. Натовпи жінок і дівчат, у квітах і яскравому вбранні, ходили строкатими вервечками по місту, притягаючи своїми тужливими піснями кавалерів, які пригощали їх дешевими ласощами. Отут таки можна було надивитися на красунь! У Самборі багато красивих жінок, але в селах їх ще більше, а до дня «Божого тіла» зібралися тут жителі з усіх околиць, ніби навмисно влаштувавши
