година!Благословенная ковбаса і солонина!
А порося до сокола би ся рівняло,
Бо коби крила мало, то би попід небеса літало!
Так-єм того дізнав,
Гди-м печеню, і ковбасу, і порося добре затинав.
І так мя тая ковбаса розібрала,
Аж мя матуся водою одливала
І мовить: «Синку, іще борщику ізварю!»
А по хребту добре києм, по ребру!
Вчорам був пішов тілько під єдно окно співати,
А отой чоловік почав на мене з собаками гукати:
«А улю, люлю, ловіть котюжого сина!
Коби піймати, добра у нього чуприна!»
А я, неборак, широко ногами ступаю,
А іншим нищим неборакам голосом подаю:
«Утікайте подалеку тої хати,
Бо той чоловік псами і києм хоче нас забігати!»
Я кричу, а он мя києм став зогрівати,
Мусив-єм, панове, на дорозі лечи одпочивати.
Ґвалт, ґвалт, люди добрі, рятуйте,
Або мя старою солониною шмаруйте!
Прошу вас, панове, до доктора мя дайте,
Ачей би-м до здоров'я прийшов, каші з молоком присилайте!
Помагай Бог вам, панове міщане,
І тобі рокови, пане Іване!
А чи знаєш, коли-м до тебе прийшов хліба просити,
А ти мене хотів заправити ячмінь молотити?
А я, теє зрозумівши, і хліба не чекав,
Але-м з хати, як опарений, умикав?
Прибіг-єм під другую хату і там не дали нічого,
Але і там сказали: «Го-го-го! Маю я співака такого!»
Я, бігаючи, аж шалений, би-м голодним не зостав
І ледве-м аж на Хоминім городі дві моркви дістав.
Аби чим-кольвек свій галдун напхав.
А певне, не буду служити,
Бо трудно ся з богом бити,
Коли ся не хоче робити.
Волю я, панове, дівчину якую за себе заживати,
Ачей би і я де міг паном попом зоставати.
Правда, і першая небіжка за мною розкоші заживала,
Завше сьомого дня пастернак з хріном їдала.
Але я її не хотів любити,
Бо не хочувала нічого робити.
Правда, вона не пряха і я не косар, —
Не потреба би присмаки, хоч би і поцвілий сухар.
Привандрував я до міста Козина,
Аж там школа пирогами накривана.
А почав дощ на мене сметяний іти,
А я, неборак, почав рот підкладати.
Аж зараз почав іти і пироговий град,
І тій пригоді барзо був рад.
Там-то, панове, місто снігу бринза, як сніг, з міха ся сиплеть,
А з-межи неї масло плястрами ся ринеть.
Там-то доми з самих сал муровані,
А лоєм, замість вапна, шмаровані,
Книшами, пирогами побиті,
А паляницями зверху накриті.
Двері з полтів, а ковбаси до неї защіпки,
А вмісто колодок – пшеничнії галушки.
Там душа моя прагне, там я іти маю,
Допоможи, Боже, о що я гадаю,
Бо ви, господиньки, на нас не барзо ласкаві.
Не даете нам хліба, ані жадної страви.
Але ви, панове мужеве, ліпший на нас респект майте,
Коли прийде нищий, хліба і страви давайте.
Бо як
