другому жаль,Третьому ся серце крає, що єй та не взяв.
Четвертий стоїть в оконейку, як ружовий квіт,
Заплакавши чорні очка, аж ся змінив світ.
Поставлю я кирничейку на своїм дворі,
Ачей прийде дівчинойка по воду ко мні.
Посаджу я та вишеньку на своїм дворі,
Ачей прийде дівчинойка на вишні ко мні.
Чи чувалисьте о такій новині,
Що загублено молодця в Жолині?
За єдну пані, що мужа мала,
Же нерівного собі покохала.
Кохала його без три чверті року,
Взяв він од пана з рушниці по боку.
Став ся Петруньо у пана прохати:
«Рач, мя, панойку, життям дарувати!»
«Зрадив-єсь – пана, покохав-єсь паню,
Впав-єсь мі в руку, яко лис у яму».
«Я її не кохав, сама мя кохала,
По п'ять раз на день по мя посилала,
За шостим разом сама приїхала,
Вірнії слуги спровадили пана».
Взяли, зв'язали і кинули в воду:
На ж тобі, Петруню, за твою уроду.
Кинули в воду у вечір, в суботу,
Вельможная пані дерлася по плоту.
Крикнула потім голосом до неба:
«Милосердний Боже, чого їм ще треба?
Гей, слуги ж мої, слуги вірнейкії,
Будьте ж ви мені тепер приязнейкії.
Та дайте ж знати до матуні єго,
Нехай шукає синойка своего».
Гей сталася там межи людьми рада,
Шукала єго жолинська громада.
Шукали єго через дві неділі,
Нікому того впадку не повіли.
І знайшли його в уманській границі,
Поставили єго в жолинській улиці,
Та дали пані через попа знати,
Чи буде вельможна тіло навиджати?
Гей, взяла на ся жупан синюсейкий,
Завила голову в рубчик тонюсейкий.
Брнула[9] водами, густими лозами,
Обмивала білі личка дрібними сльозами.
Шиту спідничку по пас замечала,
Білії ножейки о камінь шибала.
У суботу без б день дзвонойки грали,
В неділю при службі тіло поховали.
Ні отець, ні мати Петруня ховала,
Сама вельможна червоні сипала.
Та було знати та по першім разі,
Же пані в атласах, а ти у фармазі.[10]
Вельможна пані буде їсти, пити,
А ти, Петруню, будеш в землі гнити.
Пісні та вірші невідомих авторів
Дівчинойко, моя голубойко,
Клопочеш ти мою голов ойку!
Як же ся мні да не клопотати:
Ци моя, ци не моя будеш,
Тілько мені серденько смутиш!
Дівчинойко, не горди мною,
Біднесеньким сиротою!
Як ти мною будеш гордіти,
Не буду я до тебе ходити!
Дівчинойко, чим же ти пишна,
Чом ти до мене з вечора не вийшла?
Не знаю, серце, не знаю,
Як я до тебе виходити маю?
Отець, матка на мя нарікають,
Же ся я в тобі, серце, кохаю.
Як я тебе не вижу годину,
Видиться мні, же сама загину,
Як рибі без води трудно,
Так
Брнула – побрела.
Фармага – сіряк.
