останньої Юрко відібрав корову і присягав потім, що не має й гадки про жодну корову. Попри те міський суд наказав йому повернути ту корову впродовж тижня. За іншим разом він відповідав за рибу, яку виловив із Федоркового ставу ятером і врешті за наїзд на чужу ріллю й за те, що забрав чуже рухоме майно до свого будинку на львівськім передмісті. У цьому будинку як сам Юрко, так і його банда: Гринь, Зан, Семен і Марек – чулися у безпеці перед помстою сусідів.
1442 року Юрко напав на свого брата Федорка разом зі Стефаном Мельником, Яном Лучником і львівськім вірменином Григором Чорним… Спір був нецікавий, ґвалт цілком посполитий, але нас цікавить те, що Юрко припустився його на спілку з вірменином Григором, батьком прекрасної Білки, і що саме на цьому ґрунті зародилося кохання і щось на кшталт подружніх стосунків між Юрком і прекрасною вірменкою.
Отой Григор Чорний, вірменин з львівського передмістя, ймовірно, прибув до Мальчиць з питання рибного ставу, який постачав йому добірний товар для продажу. Такий самий став він сам орендував у Волкові, а поза тим займався справами колоністів, бо ж ручився деканові львівської капітули Францішекові з Ожека, що Абрагам і кілька інших вірменів, які поселилися на його землі, ніколи її не полишать. Зрештою, серед вірменів, які осіли під Високим Замком у Львові, той Григор мав значну вагу. Серед його приятелів, а може, навіть і кревних, був сам Христко, війт передміських вірменів, і Бернард, лікар, який до того ж був власником лазні або, як сказали би нині, утримував гідропатичний заклад.
Отже, коли остаточно трісли любовні узи між Юрком і Білкою, і коли та остання, прихопивши згадувані вище документи, гроші, посагову ковдру, подушки й хутро, схоронилася у Львові, мала вона за собою підтримку всього вірменського народу. А що Юрко зі своїм темпераментом і бандою не міг на це спокійно дивитися, то вся львівська околиця загриміла суперечками, ґвалтами й нападами. Отже, фамільний скандал став скандалом публічним, непересічною сенсацією, якою зацікавилася вся шляхта львівської землі.
Сам Петро Одровонж, воєвода й генеральний староста руських земель, узявся мирити задерикувате подружжя, призначивши їм термін для примирення і запевнивши, що особисто правуватиме справу, якщо вони так і не дійдуть згоди. А що про згоду не могло бути й мови, то процес розпочався цілком офіційно – Білці вручили судовий позов через возного Мацея, а вона зажадала, щоби термін розправи перенесли, бо була «геть немічна» або ж хвора. Внаслідок цього воєвода переніс день розправи на 19 квітня 1449 року.
У зазначений день Білка урочисто складала в костелі і за вірменським звичаєм присягу, мовляв, вона й справді лише через хворобу ударемнила попереднє судове засідання. Потому по обіді розпочався суд на Низькому Замку. Зацікавлення справою було вельми велике. До суду з'явився сам Ян із Чижова, краківський каштелян; Петро Одровонж; Дерслав із Ритвян, сандомирський староста; Ян Ґоломбек із Зимної Води, львівський суддя; Фредро з Пельшовиць,
