style="font-size:15px;"> Він розмістив свій штаб тут-таки біля майдану в хедері,[12] а до вечора вся солдатня, що розквартирувалася по хатах, була п’яна хоч викрути й дивувала горбулівців чудернацькими пісеньками, від яких або в’янули вуха, або нічого не можна було второпати.
Ех, люблю тібя за ето,
Што ти мілка Лісавєта!
Оп-ца-ца, оп-ца-ца,
Нєт начала, нєт канца!
Дехто з них заснув у хліві на сіні, хтось захропів під припічком, лише командир кавполку Аралов, виставивши охорону, спав у теплій постелі. Йому пообіцяли до ранку знайти Соколовського, а як не знайдуть, то отаман і сам прийде, щоб не постраждали його односельці. Він такий.
Опівночі Саша, крадькома переходячи село, не побачила ніде живої душі, скрізь було тихо, і та глибока тиша навівала тривогу. Біля костелу вона набралася такого страху, що ледве встояла на ногах. Від польського цвинтаря на неї посунуло щось темне й велике, воно голосно дихало, сопіло, наче якась почвара, Саша з переляку застигла й не мала сил утікати. Раптом воно зупинилося і заревло несамовитим голосом на всеньке село. Минув ще якийсь час, поки вона, знетямлена, зрозуміла, що то був величезний бугай, який десь одірвався з прив’язі й тепер блукав неприкаяний у темноті. Він тяг за собою довгого ланцюга, прикріпленого до кільця в ніздрях, крутив головою, подзенькуючи тим ланцюгом, рвав ратицями землю, і в його ревінні чувся такий відчай, від якого дрижав увесь світ.
Саша побігла до лісу, не озираючись, хоч їй здавалося, що почвара сопе їй у спину, брязкаючи ланцюгом. Вона розповіла Дмитрові про все, що вивідала в селі, і той наказав козакам обсадити Горбулів з усіх боків – так, щоб відступ до втечі лишався тільки в одному напрямку, до Чортового лісу. Ліс цей був мочаруватий і заболочений, в його багнах справді могли водитися чорти, й оскільки перейти ці нетрища було важко навіть своїм, то чужинцям і поготів. Головне – спрямувати їх правильно; для цього Дмитро звелів поставити з трьох боків Горбулева гармати, але бити так, щоб стрільна минали село, гатити на пострах, підсилюючи вогонь із кулеметів.
Одну сотню він заховав на острові у Чортовому лісі, куди можна було дістатися лише вузенькою річечкою. Якщо комусь вдасться намацати брід, то щасливчик потрапить прямо чортам у зуби.
Відкривши вогонь серед ночі, Дмитро в Горбулів не заходив, даючи москалям втікати до Чортового лісу, аби не битися з ними в селі. Коли стежа доповіла, що кіннота й піхота поперли на болота, тоді й козаки тихо зайшли в село подивитися, чи ніхто тут не забарився. Дехто з гостей, не маючи честі, таки загаявся, тож мусив розплатитися за великодню вечерю життям. Кумедну штуку побачив Дмитро на подвір’ї діда Горошка: «права рука царя» зв’язав налигачем двох п’яних кацапчуків і провадив з ними виховну годину: «Ви хотіли побачити отамана Соколовського? То куди ж ви тікаєте, ось він прийшов, як я йому й наказував».
А в Чортовому лісі червона кавалерія наосліп місила трясовину. Коні брели по черево у болоті, кіннотники загрібали ногами багно, задирали
Хедер – єврейська школа при синагозі.
