поставте сюди, між стільцем Федора Івановича й кріслом братика!
Тільки-но це було виконано, як Василь Костянтинович зайняв своє місце й негайно запросив гостя присісти поруч. Коли Беат хотіла взяти дерев’яну мисочку, щоб скуштувати меду, хлопець спритно вихопив її просто з рук княгині і дбайливо поставив перед Іллею Костянтиновичем зі словами:
– Пригощайся, братику, саме це тобі необхідно.
Взявши його чашку з узваром, налив туди меду. На запізнілі протести старшого брата відповів, як відрубав:
– А от раніше, коли Беат ще не було, це тобі подобалося!
Протягом обіду княжич безперервно піклувався то про гостя, то про брата, хоча іноді йому і бракувало спритності. З боку це виглядало навіть кумедно… І ніхто не міг припустити, у що виллється така поведінка.
По завершенні трапези Василь Костянтинович безцеремонно втрутився в розмову старших. Почав з питання, на перший погляд, зовсім необразливого, але все ж таки дивного:
– А скажіть-но, Федоре Івановичу, будьте такі люб’язні, чи є у вас діти?
– Так, – відгукнувся гість, – діти в мене є. Два сини.
– Дуже добре, – княжич розвеселився незрозуміло чому. – А хто з них успадкує…
– Василю!.. – спробував вгомонити брата Ілля Костянтинович. Однак Федір Іванович тільки долонею махнув (мовляв, нехай хлопчисько висловиться), а потім обнадійливо кивнув княжичеві. Той повторив перерване запитання:
– Я хотів би довідатися, хто з ваших синів успадкує родовий маєток після вашої, не дай Господи, смерті?
Сангушко посміхнувся трохи вимушено, однак відповів стримано:
– За законом, все одержує старший брат.
– А якщо з ним щось станеться? – не вгамовувався княжич.
– Тоді молодший. Якщо старший доти не оженився.
– А що, хіба після смерті чоловіка все дістанеться дружині?
– Не завжди. Якщо чоловік і жінка в шлюбі дітей не нажили, право на успадкування переходить до молодшого сина.
– Ах, он воно як… Отже, у випадку смерті старшого брата й відсутності в нього дітей родовий маєток одержить молодший, так?
– Так! Але ще є…
– Не бажаю знати, що іще там є! – зненацька грубо перервав гостя княжич. – Мій татонько, помираючи, залишив Острог моєму старшому братові Іллі Костянтиновичу, а мені от дісталося Дубно.
– А до чого тут… – почав Федір Іванович, але був знову брутально перерваний:
– А при тім, що мені подобається Острог, бо я тут виріс! Я теж хочу собі у володіння саме Острог, а не Дубно!
– Але ж Василю!!! – вже одночасно закричали Острозький і Сангушко.
– Не Василь! – розлючено огризнувся хлоп’як. – Припиніть, зрештою, називати мене цим ім’ям, воно мені ну ніяк не личить! Василем мене назвали при хрещенні, натомість матінка завжди хотіла, щоб звали
