відвернувся й промовчав. Втім, Федір Іванович незабаром і думати забув про це ганебне непорозуміння: повернувшись у кімнату, він побачив Іллю Костянтиновича в найжалюгіднішому стані. Князь корчився від болю, поруч метушився лікар. Гість вирішив піти, але вгадавши намір Сангушка, Острозький зібрав усі сили й простогнав:
– Залишся, Федоре Івановичу, дуже прошу… Поговорити нам треба.
У цей час саме прийшов нотаріус у супроводі ще двох чоловіків. Зусилля лікаря нарешті принесли князеві полегшення, тож він навіть зміг продиктувати заповіт.
Минула друга година. Писар усе ще записував. Острозький іноді замовкав, коли сил починало бракувати, тоді лікар розтирав скроні хворого оцтом і тицяв йому під ніс нюхальну сіль. Тоді Ілля Костянтинович приходив до тями й продовжував диктувати.
Нарешті заповіт був складений і підписаний свідками. Нотаріус, писар і помічники вийшли, а князі Острозький і Сангушко продовжили перервану розмову.
– Річ у тім, що Беат може народити вже після моєї смерті. Якщо я заздалегідь не визнаю дитину своєю, вона вважатиметься незаконнонародженою, – заходився пояснювати Ілля, – а отже не зможе претендувати на спадщину. Тому весь свій спадок, всі регалії та звання я залишив ненародженій дитині незалежно від статі, а також призначив опікунів. Головною опікункою стане Беат – вона все-таки мати. Окрім того, опікувати дитину будеш ти, Федоре Івановичу, і королевич Сигізмунд-Август, наш майбутній король. На щастя, рід магнатів Острозьких займає таке положення в королівстві Польському й великому князівстві Литовському, що я можу дозволити собі призначити опікуном навіть короля, щоб мій спадкоємець був захищений його владою й милістю. Хто насмілиться піти проти рішень його величності?…
Сангушко з усім погодився:
– Ти вірно вчинив, друже мій Іллє Костянтиновичу. Але ж і твій брат Василь ще неповнолітній – тож з ним як бути?
– Зараз я є опікуном брата. Після моєї смерті ці права відійдуть до Беат з умовою, що вони порозуміються. Василь молодий, але досить розумний. Якщо влада опиниться в руках Беат, він налагодить із нею відносини.
– А ти впевнений у Беатрис? Раптом княгиня не виправдає твоєї довіри… – захвилювався Сангушко.
– Друже мій, а чи багато часу відвела мені доля, щоб бути до кінця впевненим у власній дружині? – сумно перепитав князь. – На жаль, вибору в мене немає. Доводиться покластися лише на її порядність та на твою мудрість. Тому благаю: допоможи!..
– Не турбуйся, Іллє Костянтиновичу, ось тобі моє княже слово, що не дозволю ображати ні Беат, ані твою майбутню дитину! А також обіцяю напоумити твого молодшого братика, – завірив хворого Сангушко.
– У тобі не сумніваюся, Федоре Івановичу. Але є ще два важливих питання. По-перше, колись я тобі позичив грошей під заставу твого маєтку.
– Було таке, – кивнув гість.
– Отож будемо вважати, що гроші ти мені повернув. Відзначити це в заповіті я не забув.
– Дякую, Іллє Костянтиновичу!
