на мої листи – не одержує їх або…
– Ех, князю, князю, який же ти нерішучий! Твою наречену у будь-який день можуть живцем поховати за товстими монастирськими мурами, а ти збираєшся сидіти й охкати…
– Що ж робити?!
– Мене слухатися, от що! Я організую твоє із князівною весілля, а ти у свою чергу допоможеш мені з деякими фінансовими справами. Згоден?
– Зрозуміло! – повеселішав Сангушко. Але відразу ж заклопотано спитав: – Стривай, а як же нам в Острог проникнути?
– Це вже мої клопоти, – поспішив заспокоїти його Василь Костянтинович. – Я двічі на місяць приїжджаю туди, щоб перевірити стан справ і папери Беат.
– Це ти, а як же я?…
– А ти, Дмитре Федоровичу, прибудеш разом із моєю надвірною корогвою,[20] у якій без малого сотня людей. Беат настільки терпіти мене не може, що навіть не думає зустрічати. Так що не хвилюйся завчасно, уваги на тебе не звернуть…
Сангушко відволікся від тяжких думок, лише коли вони наблизилися до воріт. Далі все відбулося саме так, як і пророкував Острозький. Назустріч Василю Костянтиновичу господиня вислала всього лише старого служника, який нерозбірливо пробелькотав:
– Проїжджайте собі потихеньку, пані Беат просила не турбувати її.
Таким чином, поміж інших козаків надвірної корогви Дмитро Федорович безперешкодно проникнув у замок, що вже поринув у вечірню тишу. Князівну знайшов у бібліотеці, передав їй згорток з сімейною реліквією, що вони похапцем засунули у схованку. Молода дівчина й отямитися не встигла, як Сангушко привів її в замкову каплицю, де священик учинив обряд вінчання. Дівчину так потішила несподівана зустріч з коханим, і водночас вона настільки зніяковіла, розгубилася від його рішучої наполегливості, що ледве змогла сказати перед вівтарем «так»!
Коли таїнство вінчання завершилося, Олена-Єлизавета-Катерина ледь не знепритомніла від щастя. Наспіх зібравши речі, написала матері коротку записку, у якій благала вибачити грішну дочку й не тримати зла на новоявленого зятя.
Ранком під охороною декількох князівських служників новоспечене подружжя покинуло замок. Щасливі молодята помчали в Канів.
Цокіт кінських копит і рипіння воріт розбудили пані Беат, однак щедро вилаявши Василя Костянтиновича, вона благополучно заснула й піднялася дуже пізно. Опівдні приїхав Папагоді,[21] його довго не пускали, шляхетний пан кричав і скандалив. Нарешті Беат змилостивилася й погодилася прийняти придворного італійця ще до обіду. Заразом побажала довідатися, чого це Василь Костянтинович поїхав майже вдосвіта, навіть не попрощавшись? От тоді княгині й доповіли, що князь Острозький усе ще в замку і на даний момент займається перевіркою рахунків.
– Хто ж порушив мій ранковий сон?! – здивувалася господиня.
– Ранком…
Промимривши це, дворецький замовк.
– Тоді хто ж? – наполягала Беат. – Відповідай
Особиста охорона князя.
Придворний королеви Бони, майстер фінансових операцій.
