style="font-size:15px;"> – Не думаю, що бояри та навіть і холопи приймуть віру тевтонців, особливо після того, що вони чинили у Лівонії чи Пруссії.
– А що наші ж таки робили зі своїми? – підвищив голос Данило. – Той-таки Ростислав чи Судич? Але ж нічого, забулося.
– Добре, – згодився Василько. – Бачимо ми, що ти все продумав. Скажи, що у тебе на думці? Що ти тримаєш такого, про що ми ще не знаємо?
Данило Романович усміхнувся, розгадавши хитрий намір брата вивідати, що він тримає наостанок.
– Гаразд, слухайте, – згодився князь. – Князь угорський повідомив мене, що Папа Інокентій видав буллу до всіх християн Богемії, Моравії і Померанії, в якій закликав їх до хрестового походу проти монголів.
– Цього мало, – засумнівався Василько. – Що вони можуть нам дати? Лише декілька тисяч воїнів.
– Це ще не все, – заспокоїв Данило. – Це лише початок. Бела дав мені знати, що проти татар підніметься увесь християнський світ, якщо я пристану на умови Папи.
– І що це за умови?
– Я визнаю верховенство Риму як у релігійному, так і у владному відношенні. Мало того, Папа передасть мені владу над усім християнським воїнством, але для цього я маю коронуватися. Інакше інші королі просто не стануть мене слухатись.
– А ти?
– От саме для цього я і зібрав вас тут, щоб разом вирішити, що нам робити.
У кімнаті запала мовчанка. Рішення, яке мали ухвалити присутні, було непросте. Кожен розумів ту небезпеку, на яку, можливо, наражав рідну землю у разі приходу сюди хрестоносців. У людей ще не загоїлися спогади про безчинства угорців, поляків і тевтонців; з іншого боку, монгольська навала була незрівнянно кривавішою. У той же час монголи не чіпали руської віри, до неї у них не було ніяких претензій; заступництво ж Папи Римського означало зміну деяких елементів грецької віри, невелику, але все ж зміну. І невідомо, як до цього поставиться Константинополь.
– Що на це скаже Кирило? – подав голос Костянтин, маючи на увазі митрополита.
– Його серед нас немає, – нагадав Данило.
– Але він дізнається рано чи пізно!
– Краще вже пізно, – вставив Василько. – Тоді поставимо його перед фактом.
– Значить, ти згоден зі мною? – запитав Данило брата.
– Принаймні іншого виходу я не бачу.
– Леве! – звернувся Данило до старшого сина.
– Батьку, ти ж знаєш, що ми завжди тебе підтримаємо! – за усіх братів відповів той.
– Дякую вам, синове! – щиро сказав батько і повернув голову до Костянтина. – А ти?
– Я також? – здивувався той.
– Не думай, що це – лише княжа справа. Від того, що ми вирішимо, багато залежатиме: жити під татарами чи молитися католицькому Богові будуть не лише тут присутні, але й бояри і смерди також. Я знаю, що ти завжди стояв осторонь бояр, які ворогували між собою за більший вплив на князя. За це тебе не любили, але й поважали водночас. Вважаю, що ти заслужив на те, щоб тебе вислухали.
