демонстрував свою версію усвідомлення потойбічного краєзнавець своєму давньому приятелю, директору центрального міського кладовища Сергію Кіндратовичу, посьорбуючи вино. – Вони так піклувалися про покійних, можливо, лише через те, що передбачали: коли вони самі помруть, то саме від думки вже покійних родичів залежатиме їхня доля там, нагорі. Можливо, роль померлих родичів в облаштуванні цієї долі надзвичайно велика – і кожний черговий померлий потрапляє до них на загальні збори і подає звіт: чи відвідував могили, чи вшановував, чи молився за них. Тобто всі ці піклування про покійників – то піклування не стільки про теперішній стан могилок, скільки про своє майбутнє потойбічне, якщо слово «майбутнє» взагалі можна вживати стосовно потойбічного.
– Значить, багатьом нашим городянам не доведеться почуватися там спокійно, – флегматично відказує Сергій Кіндратович.
– Облиш, та в тебе на «гробки» тут яблуку впасти ніде!
– Ото хіба що на «гробки», а так… Хіба що пси тут бродять та бомжі.
– Я тут тобі книжку одну приніс почитати, про обряди слов’янські та все таке. Послухай: у древніх слов’ян жертовний вівтар (або поховальне багаття) називався «крада», і на санскриті «сradda» також означає поховальне багаття, жертву на честь померлих.
– Дивно: «крада» – наче крадуть.
– Так воно, швидше за все, і є: «крада», тобто «поховальний вогонь» – себто це і є безповоротне зникнення, крадіжка. А далі ще цікавіше! Послухай, тут розкривається механізм цього звичаю – чого люди їдять поминаючи саме на кладовищі.
– Напевне, це ритуальний обід разом із предками?
– Не зовсім так: горщик із їжею – це дійсно ритуальний предмет і ритуальне поїдання, але вони в ті горщики потім складали попіл покійного. Тобто горщик із їжею та урна з прахом – це один і той самий горщик, уявляєш? Дуже практично, мені видається – і глибокий сенс у кожній дрібниці.
При слові «урна» у Сергія Кіндратовича настрій раптом різко спаскудився, він скривився і потемнів на лиці:
– Слухай, Степановичу, мені, чесно кажучи, не до санскритів – бізнес під серйозний удар поставлений!
– Кіндратовичу, як, скажи мені, твій бізнес може бути поставлений під удар? У тебе що, закінчилися місця на кладовищі? Або винайшли еліксир безсмертя?
– Крематорій!!!
– Що – крематорій? – не зрозумів краєзнавець.
– А от ти тут патякаєш про спалювання та вогнища, а як у воду дивишся – губернатор надумав відкрити крематорій.
– Навіщо йому крематорій? У нас же навіть півмільйона людей у місті не живе!
– Зараз таких правил немає, зараз узагалі ніяких правил не існує! Хто гроші має, той і будує. Кажуть, у його дружини бзик – у землю, вона, бач, не хоче свою рідну маму закопувати, не хоче, щоб тіло рідної людини зотліло та згнило, а хоче, щоб стару,
