на руці Олега.
– Ясно. А де саме знаряддя вбивства?
– Його так і не знайшли. Ми підключили до роботи аквалангістів та пошуковців, які ретельно обшукали дно ріки та її береги, але марно. Однак це не означає, що пістолета там немає – ти ж знаєш, скільки там мулу і густої грязюки.
– Знаю.
– Двоє з хлопців, які мешкали в цій квартирі, розповідали, що Олег інколи крадькома показував «Макарова» і вихвалявся, що саме таким пістолетом користається й російська мафія. Жоден з них не розбирається в типах зброї, але після того, як їм показали приблизно сотню пістолетів, вони обидва начебто вказали на «Одесу».
Харрі кивнув. «Макаров» дев’ять на вісімнадцять міліметрів. Переплутати було неможливо. Коли він уперше побачив «Одесу», йому пригадався пістолет футуристичного вигляду з обкладинки альбому групи «Foo Fighters», котрий, разом із купою інших СD-дисків, опинився у Ракелі й Олега.
– Сподіваюся, ці хлопці – надійні, як скеля, очевидці злочину, чия проблема з наркотиками ще не виросла до загрозливих масштабів?
Беата не відповіла. Та їй і не треба було відповідати. Харрі знав: вона розуміє, що він намагається хапатися за соломинки.
– А аналізи крові та сечі Олега? – почав Харрі, розгладжуючи рукави свого піджака так, наче це мало якесь велике значення. – Що показали його аналізи?
– Наявність хімічної речовини віолін. Звісно, стан наркотичного сп’яніння можуть визнати пом’якшуючою обставиною.
– Гм. Це дає змогу припускати, що він перебував у такому стані ще до того, як встрелив Густо Ганссена. А як же тоді пояснити мотиви його вчинку?
Беата нерозуміюче витріщилася на Харрі:
– Мотив?
Він знав, що вона подумала: а хіба можна уявити собі інший мотив, окрім наркотику, коли один наркоман убиває іншого?
– Якщо Олег уже був під кайфом, то навіщо йому було потрібно когось убивати? – спитав він. – Як правило, злочини на кшталт оцього є спонтанним відчайдушним актом, спричиненим жагою наркотиків чи появою симптомів ломки.
– Мотиви – це твоя єпархія, – відказала Беата. – А я – криміналіст.
Харрі зітхнув.
– Гаразд. А чи є що-небудь цікаве окрім того, що ти вже сказала мені?
– Я гадала, що ти захочеш поглянути на фото, – зазначила Беата, розкриваючи тоненький шкіряний чемоданчик.
Харрі взяв стос фотографій. Перше, що вразило його, – це краса Густо. По-іншому назвати це було неможливо. Такі слова, як «врода» чи «привабливість», тут не годилися. Правильної форми голова, заплющені очі та просякла кров’ю сорочка. Навіть мертвий, Густо Ганссен мав складну для визначення, але чітко видиму красу молодого Елвіса Преслі, той тип зовнішності, який однаково подобався і чоловікам, і жінкам, схожий на обожнюваного ідола-гермафродита, що зустрічається в кожній релігії. Після кількох знімків тіла в повну довжину фотограф зробив кілька знімків
