ти, пройдисвіт, тобі ж завжди була до вподоби робота, хіба ні? Тобі просто закортіло спершу поторгуватися?
Харрі віддув нижню губу й похитав головою. Мьоллер подивився у вікно. Тяжко зітхнув.
– Гаразд, Харрі. Подивимося, що вийде. Але коли вже ти завинив, я змушений вжити заходів, яких від мене давно чекають в Управлінні. Ти розумієш, що це означає?
– Як тут не зрозуміти, – усміхнувся Харрі. – Що за робота?
– Сподіваюся, літній костюмчик висить готовий і ти пам’ятаєш, куди поклав свій паспорт. Твій літак відлітає за дванадцять годин, і ти будеш дуже далеко звідси.
– Що далі, то краще, шефе.
Харрі сидів на стільці біля дверей тісної соціальної квартири в районі Соґн. Сестра, притулившись біля вікна й дивлячись на сніжинки, що кружляли в світлі вуличного ліхтаря, кілька разів шмигнула носом. А оскільки сиділа вона спиною до Харрі, то він не міг зрозуміти, чи це застуда, чи їй сумно від близького розставання. Сестра жила тут уже два роки і добре давала собі раду. Після того, що з нею сталося – зґвалтування й аборт, – Харрі, взявши із собою дещо з одягу й туалетне приладдя, перебрався до її оселі. Пробув він там лише кілька днів, а потім вона заявила йому, що досить. Вона вже доросла.
– Я скоро повернуся, Сестреня.
– А коли?
Вона сиділа близько до шибки, і щоразу, коли вона говорила, на ній з’являлася матова пляма. Харрі сів позаду неї й поклав їй руку на спину. Вловив тремтіння й зрозумів, що сестра ось-ось заплаче.
– Щойно впіймаю цих поганців. Тоді одразу ж повернуся.
– Це…
– Ні, це не він. Про нього я подбаю потім. Ти говорила сьогодні з татом?
Вона хитнула головою. Харрі зітхнув.
– Якщо він не подзвонить тобі, подзвони йому сама, прошу тебе. Ти можеш зробити це для мене, Сестреня?
– Тато ніколи не розмовляє, – прошепотіла вона.
– Таткові погано, тому що померла мама.
– Але це було так давно.
– От і настав час змусити його знову розмовляти, Сестреня, і ти маєш мені в цьому допомогти. Допоможеш? Правда?
Вона повернулася до нього, не говорячи ні слова, обійняла його й сховала обличчя в нього на шиї.
Він погладив її по голові, відчуваючи, як сорочка стає вологою від її сліз.
Валіза зібрана. Харрі подзвонив доктору Еуне й пояснив, що їде в службове відрядження до Бангкока. Більше йому сказати було нічого, і він взагалі не знав, навіщо дзвонить. Може, тому, що приємно подзвонити кому-небудь, кому цікаво, де це ти пропадаєш? Харрі навіть подумав, а чи не дзвякнути й офіціантам у «Шрьодер».
– Візьми із собою шприци з вітаміном В, які я тобі дав, – сказав Еуне.
– Навіщо?
– Вони полегшать тобі життя, якщо захочеш лишатися тверезим. Нове оточення, Харрі, це, знаєш, гарний привід.
– Я про це подумаю.
– Годі вже думати, Харрі.
– Та знаю я.
