і є робота, й спонукає тебе не кохання, не відповідальність. А солідарність. Жодних особистих прагнень, ось у чому річ. У твоїй душі тільки жага помсти. А це неправильно, Харрі, так не мусить бути. Ти сам знаєш, як воно сталося.
«Атож, – подумав Харрі, – і до твого будинку я заніс заразу».
Він кашлянув і поцікавився:
– Ну а твій… він хоч займається правильними речами?
– Матіас тепер уночі чергує у відділенні швидкої допомоги. Добровільно. А вдень читає лекції в Інституті анатомії.
– А ще він, звісно, донор та член неурядової організації «Міжнародна амністія»?
– Друга група з негативним резусом – це неабияка рідкість, Харрі. Щодо «Амністії» – ти сам її підтримуєш, я ж знаю.
Вона помішала оранжевою соломинкою у майже повній склянці, червона рідина загойдалася навколо кубиків льоду. Кошеніль.
– Харрі… – почала вона.
Щось у її голосі змусило його напружитися.
– Ми з Матіасом хочемо з’їхатися. Після Різдва.
– Так швидко? – Харрі провів язиком по пересохлому піднебінню, намагаючись здобути хоча б краплю вологи. – Ви ж знайомі менше року.
– Півтора. А до літа ми плануємо одружитися.
Магнус Скарре уважно дивився на воду, що стікала йому на руки й зникала в потоках дощу. Ні. Ніщо не зникає, просто переноситься до іншого місця. Як і ті люди, про яких він збирає інформацію протягом останніх тижнів. Про це його попросив Харрі. Харрі сказав, що там можна щось нарити. І що доповідь Магнуса йому потрібна до свят. А це означало, що Магнусу доведеться працювати понадурочно. Сам він чудово знав, що Харрі доручив йому цю справу, щоб він не розслаблявся під час святкувань. Хлопці з відділу розшуку зниклих безвісти відмовилися длубатися в старих справах: у них і нових по горло.
Повертаючись до свого кабінету порожнім коридором, Магнус помітив, що його двері прочинені. Він твердо пам’ятав, що замкнув їх, між тим уже було за дев’яту – навіть охоронці давно розійшлися. Два роки тому у них сталася низка крадіжок з кабінетів. Магнус різко смикнув двері.
Посеред кабінету стояла Катрина Братт. Вона обернулася до нього, підвівши брову, наче це був її кабінет і йому слід було постукати, перед тим як увійти. А потім знову повернулася спиною.
– Я просто хотіла подивитися, – сказала вона, обводячи поглядом стіни.
– На що? – Скарре озирнувся довкола. Кабінет був такий, як і всі інші, тільки без вікна.
– Це ж був його кабінет. Так?
– Кого ви маєте на увазі? – насупився Скарре.
– Холе. Упродовж років це був його кабінет. Зокрема й тоді, коли він розслідував серійні вбивства в Австралії. Так?
– Начебто, – знизав плечима Скарре. – То й що?
Катрина Братт провела долонею по столу:
– А чому він переїхав?
Магнус обійшов стіл і всівся в крісло.
– Тут нема вікна. До того ж його підвищили.
– А ділив він кабінет спочатку з Елен Єльтен, потім із Джеком
