Хаген. – Катрина Братт.
У першому ряду підвелася молода жінка. Ти диви, справжня красуня! І навіть не намагається сподобатися, подумав Харрі. Тонке темне волосся безживно звисало обабіч обличчя – з тонкими рисами, бліде, серйозне, майже втомлене, – таке Харрі бачив у записних красунь, які настільки звикли, що їх весь час розглядають, що втратили до цього усілякий інтерес. Катрина Братт була одягнена в синій костюм, що підкреслював її жіночність, але цупкі чорні колготи та прості зручні черевики безпомилково свідчили: грати на цьому вона не збирається. Вона стояла й ковзала поглядом по присутніх, наче навмисно підвелася, щоб роздивитися їх, а не для того, щоб себе показати. Харрі готовий був заприсягтися, що вона старанно продумала й костюм, і весь цей маленький спектакль, який влаштувала свого першого робочого дня в Поліцейському управлінні.
– Катрина чотири роки пропрацювала у відділі моралі управління поліції Бергена, а також якийсь час у відділі вбивств, – продовжував Хаген, поглядаючи на аркуш, вочевидь характеристику. – Закінчила юридичний факультет Бергенського університету у тисяча дев’ятсот дев’яносто дев’ятому році, потім поліцейську академію, ну а тепер, значить, працюватиме тут. Дітей поки що нема, однак заміжня.
Катрина Братт ледь помітно звела тонку брову. Мабуть, Хаген це відчув чи здогадався, що остання фраза була зайвою, отож додав:
– Якщо комусь цікаво, звісно…
Запала багатозначна пауза, яка переконала Хагена в тому, що він наламав дров. Він затнувся, крякнув, а потім перейшов на інше: хто ще не записався на різдвяний обід, має встигнути зробити це до середи.
Коли зачовгали стільці, Харрі вже був у коридорі. Його зупинив голос:
– А я ваша.
Харрі повернувся, зустрів погляд Катрини Братт і прийшов у захват: якою красунею вона може бути, коли захоче!
– Або ви мій, – посміхнулася вона, показавши ряд рівних зубів, але очі її залишалися серйозними. – Це як подивитися.
У неї була правильна бергенська вимова з незначним акцентом, який наштовхнув Харрі на думку, що родом вона з Фани або Калфарета, або іншого солідного місця.
Він рушив далі, Катрина поспішно йшла поруч.
– Таке враження, що комісар вас ні про що не попередив, – промовила вона, перебільшено акцентуючи на званні Гуннара Хагена. – Але саме ви маєте протягом наступних днів допомогти мені огледітися та ввести в курс справ. Аж доки я не зможу працювати самостійно. Як уважаєте, впораєтеся?
Харрі змусив себе посміхнутися. Катрина йому подобалася, але він був готовий будь-якої миті змінити свою думку. Він узагалі ніколи не забирав у людини шансу потрапити до чорного списку.
– Не знаю. – Харрі зупинився біля кавового автомата. – Тож давайте почнемо.
– Я не п’ю кави.
– Неважливо. Кава – це звичайна річ. Як і майже все тут у нас. Що ви думаєте про зниклу жінку?
Харрі
