монарховою прихильністю, щиро твій Едвард».
Ще був постскриптум:
«P.S. Мій вінценосний брат Леопольд, курфюрст Брокенгарцький, при нагоді велів тобі кланятися».
Двозначність постскриптуму насторожувала. Ясна річ, скарбівничий при зустрічі навіть без нагадувань поштиво поклонився би курфюрстові Леопольдові. Але суть сумнівів крилася в іншій площині. Август Пумпернікель розумів, що він їде до Брокенгарца. Без варіантів.
Він не міг збагнути іншого: хочеться йому туди їхати чи ні?
З одного боку, дорога далека. Трясучка в кареті, пил, солоні жарти ескорту. Трактири, заїжджі двори. Їжа, шкідлива для делікатного шлунка. Можливо, нічліг під відкритим небом. Грабіжники, злиденні жебраки, волоцюги. Собаки гавкітливими зграями біжать за екіпажем. Дівки пропонують жирне молоко, немиті ягоди й свої сумнівні послуги.
Чотири дні туди, чотири – назад.
Більше тижня кошмару.
З іншого боку, Брокенгарц. Місцева Палата міри й ваги – в арифметів вона викликала поважний трепет. Еталонізація життя – про неї, розумну та впорядковану, Пумпернікель мав задоволення чути, але жодного разу не стикався безпосередньо. Розрахунок Еталона – нового замість старого, котрий зносився й спочиває на цвинтарі. Те, що еталоном у цьому випадку був маг, лише додавало принадності. Обчислювати приємніше, якщо кількість невідомих прагне до нескінченності.
Це знає будь-який арифмет.
– Їду, – вголос вимовив скарбівничий.
І додав, у пориві натхнення зробивши блискавичний розрахунок:
– Їду з радістю, затьмареною на одну третину.
CAPUT II
де риплять колеса й цокають копита, бряжчить зброя та іржуть коні, заходить мова про гармонію чисел, а там – про найстрашніші жахи, що трапляються на світі
Він виявився пророком, цей Август Пумпернікель.
Карету й справді трясло. Не минуло й години в дорозі, а скарбівничий уже отримав перший напад «морської» хвороби. Далі накотився другий, третій, шістнадцятий… Так, Пумпернікель обожнював рахувати. Але він і гадки не мав, що його життя буде обтяжене фактами, підрахунок яких додасть проблем.
Краще вже овечок при безсонні нумерувати…
– Візьміть м’ятну пастилку, – зглянувся на бідолаху Фортунат Цвях. Венатор їхав верхи на гнідому жеребці, співав любовні канцони й почувався чудово. – Кажуть, допомагає.
Пастилку скарбівничий узяв.
Невдовзі переконався: не все те правда, що кажуть.
Снідав він удома: гарячими булочками з маслом та суничним джемом, запиваючи їжу карафкою доброї кави. Обідав – у трактирі біля Ясних Задирок, селища стругальників. Годували тут дешево й сердито. Кров’яна, виходить, юшка з баранини, боби з гострою невідь-чиєю поребниною, редька зі шкварками, яйця зі смальцем.
Чорне пиво – рікою.
Вечеряв
