і сяючий Август Пумпернікель підхопився.
– Настане день, коли Висока Наука дозволить нам наблизити Овал Небес! Усякий зможе глянути зіркам у вічі! Я певен, що тоді їхня кількість, доступна посиленому магією зору, досягне…
Ще мить роздумів.
– Сімдесяти секстиліонів! О, дожити б!
Мисливець на демонів не спромігся на відповідь. Будьяке слово пролунало би блюзнірством і руйнувало б захоплення – таємниче, високе, недоступне простому магові вищої кваліфікації. Сімдесят секстиліонів? Він, який не боявся зустрічей із буйними дітьми Нижньої Мами, дагонами, ваалберитами й мамонцями, він здригнувся від двох слів, що означали нечувану кількість.
– Зірок без ліку, глибині – дна, – глузливо проспівав скарбівничий, демонструючи цілком пристойний, обертонистий тенор. – Хто автор такого примітивного обчислення?
– Адальберт Меморандум, – тепер уже Кручек прийшов другові на допомогу.
– Хто такий? Арифмет? Обчислювач? Орієнтувальник?
– Поет. Штабс-секретар Ложі Силаботоніків, автор «Куртуазного Декларата». Знаменитий, між іншим, піїт…
Пумпернікель бридливо наморщив брови:
– Пое-еет! Я завжди говорив: ця ваша поезія – жалюгідна подоба арифметики! Найпростіша числова основа: ямб, дактиль, трибрахій… тьху ти, як пак його?.. амфібрахій! У нас в академії говорили: в поети йдуть ті, кому не вистачило уяви для математики!
Він узявся в боки: ну-мо, спробуйте заперечити!
І раптом скис. Сів на колишнє місце, згорбився, накинув на плечі вовняний плед. Немов піднебесся над хлопом затягло хмарами, заважаючи дивитися на зірки.
– Добродії, вам буває страшно?
На щастя, хоробрі гвардійці були заклопотані власними справами. Інакше вони неодмінно поцінували би дивовижність Пумпернікелевої репліки. Чи буває нам страшно? Хіба страх буває? Страх накочує, приходить, охоплює…
Обидва маги кивнули без коментарів.
Так, мовляв, буває.
– Безпричинний? Ірреальний?
– Усілякий, – відповіли маги.
– Але такий, що страшнішого не буває?
– Такий – теж.
Скарбівничий зітхнув із полегшенням.
– А я думав, що це тільки в мене… Хочете, розповім?
Смутна повість Августа Пумпернікеля, розказана плутано тихим голосом при беззаперечному співчутті всіх слухачів
У всьому минулому винуваті зірки.
Уперше жахливий сон наснився Августові Пумпернікелю за рік до закінчення Академії. Готуючись до іспиту з теорії небезпечних наближень, він настільки поринув у медитацію, що не помітив, як заснув. І перше, що побачив юнак у тім сні, були зірки.
Він перебував у приміщенні без даху. Зоряний пил безборонно сипався в зал, де арифмети: скопці, керівники кафедр і студіозусивипускники – насолоджувалися гармонією чисел. О, тут панував справжній бенкет розуму! Відкинувшись у застелених килимами
