удух.
Повторив без перерви.
Коли Просперо Кольраун демонстрував учням наслідки заборонених дослідів на стику девгеніки й «magia nigra», на-приклад, результат злучування жаби, гороху й інкуба – це було далебі не так огидно.
– Так, ви бачили. Тепер я розумію, майстре чаклун: ви дійсно бачили.
Ландвер’єр зі співчуттям стежив за малефіком.
– Вам зрозуміло, чому я не тяг цієї гидоти в місто? Ми з Фюрке закопали тіла побіля Юстових ярів. Капрал мовчун, на нього можна покластися. Досвідченого мага в Ятриці нема, викликати чарівника зі столиці – зайвий клопіт. Поповзуть чутки, гуртівники почнуть ганяти череди в обхід, купці оголосять бойкот ярмарку… Ви будете сміятися, майстре чаклун, але я люблю це місто. Це маленьке, сонне, миле місто. Я вважав за благо промовчати. І п’ять років запевняв себе, що вірно вчинив. Особливо, коли тієї ж зими з’явилися каземат-нишпорки зі столиці. Щоправда, в зовсім іншій справі.
Спершу Андреа вирішив, що йому почулося.
– Нишпорки? Це був листв’янчик-місяць, п’ять років тому?!
– Так. А що?
– Початок місяця? Середина?!
– По-моєму, третя декада. Вам зле, майстре чаклун?
– Ні, – відповів Андреа Мускулюс. – Усе гаразд. Давайте ще вип’ємо?
SPATIUM II
Дикі лови або Мемуари Андреа Мускулюса, чаклуна й малефіка
(листв’янчик-місяць, п’ять років тому)
Чарівника не здивуєш.
Але це було диво-дивне.
Минулого вівторка старий лейб-малефактор Серафим Нексус особисто відрекомендував Його Величності вірнопідданого чаклуна Андреа Мускулюса.
Останній уперше вдостоювався аудієнції в найяснішої особи та хвилювався, як дівка перед шлюбними перегонами. Однак, хвала Вічному Мандрівцеві, все пройшло добре. Король перебував у доброму гуморі, лейб-малефактор відверто захищав «обдарованого отрока, без п’яти хвилин магістра»; та й сам Мускулюс пробачив старому легковажного «отрока» й відчув натхнення. Вклонявся вишукано, їв ножем і виделкою. Говорив як по писаному, без соро-міцьких ідіом простолюду, і завше вчасно: тобто, коли до нього зверталися. У паузах же мовчав із благоговінням. У підсумку Едвард II дав найвище розпорядження оформити чаклунові патент члена королівського почту. Спершу на сезон майбутнього полювання в Бреннських лісах, а там – як складеться.
– У якій, дозвольте запитати, якості? – вклоняючись, поцікавився переписувач-куратор із Канцелярії Патентів, допитливий та в’їдливий, немов жучок-червиця. Сизі щоки переписувача обвисли скорботними брижами в передчутті роботи. – Ранг? Звання? Платня казенна, чи на свій кошт?
– Старий я став, – невлад розкашлявся Серафим Нексус. – Подагра замучила. І сідничний нерв защемлений трохи. Важко мені на полюваннях гарцювати…
Едвард II лукаво, з розумінням кивнув:
– Оформляйте на скарбницю. У якості, виходить, діючого консультанта лейб-малефіціуму.
