центрів руками джинів, затягнутих туманом. Трояндові кущі та листя фруктових дерев перед моїм вікном, здавалося, боялися перших вітрів, які мали прилетіти, щоб змити росу, що виблискувала на їхньому листі та квітах. Все це здавалося мені сумним. Я взяв рушницю, подав знак ласкавому Майо, який, сидячи на задніх лапах, дивився на мене, насупивши брови від надмірної уваги, чекаючи першої команди, і, перестрибнувши через кам'яну огорожу, вийшов на гірську стежку. Коли я увійшов, то побачив, що вона прохолодна і тремтить під пестощами останніх нічних аур. Чаплі покидали свої гнізда, їхній політ утворював хвилеподібні лінії, які сонце срібляло, наче стрічки, залишені на волю вітру. Численні зграї папуг піднялися з заростей і попрямували до сусідніх кукурудзяних полів; а діостеде привітав день своєю сумною і монотонною піснею з самого серця сьєрри.
Я спустився до гірської рівнини річки тією самою стежкою, якою вже багато разів робив це шість років тому. Грім її потоку наростав, і незабаром я побачив потоки, стрімкі, коли вони мчали над водоспадами, киплячі в киплячій піні у водоспадах, кришталево чисті і гладкі в заплаві, завжди котячись по ложу з порослих мохом валунів, облямовані на берегах іракалесом, папороттю і очеретом з жовтими стеблами, шовковистим оперенням і пурпуровими грядками насіння.
Я зупинився посеред мосту, утвореного ураганом з міцного кедра, того самого, яким я колись проходив. З його планок звисали квіткові паразити, а блакитні та переливчасті дзвіночки фестонами падали з моїх ніг, щоб погойдуватися на хвилях. Розкішна і гордовита рослинність склепінням нависала над річкою, і крізь неї, як крізь проломлений дах безлюдного індійського храму, проникало кілька променів сонця, що сходило, і я почув, як Майо закричав. Майо боягузливо завив на березі, який я щойно залишив, і на мій заклик вирішив перейти по фантастичному мосту, одразу ж вибравши переді мною стежку, що вела до володінь старого Хосе, який очікував від мене в цей день свого довгоочікуваного візиту.
Піднявшись трохи крутим і темним схилом, перестрибнувши через сухі дерева, що залишилися від останньої вирубки горянина, я опинився на засадженій овочами ділянці, звідки я побачив маленький будиночок посеред зелених пагорбів, який я залишив серед, здавалося б, непорушного лісу, і який димів. Корови, красиві за розміром і мастю, мукали біля воріт загону в пошуках своїх телят. Домашні птахи галасували, отримуючи свою ранкову порцію; на пальмах неподалік, яких не торкнулася сокира господарів, шумно гойдалися в підвісних гніздах оропендоли, і серед цього приємного гомону іноді можна було почути пронизливий крик ловця птахів, який зі свого мангалу, озброївшись рогаткою, відганяв голодних какаду, що пурхали над кукурудзяним полем.
Собаки Антіохії своїм гавкотом попередили його про мій прихід. Майо, наляканий ними, похмуро підійшов до мене. Хосе вийшов привітати мене з сокирою в одній руці і капелюхом в іншій.
Маленька оселя свідчила про працьовитість, ощадливість і чистоту: все було
