майже нечутним голосом:
–Такі лілії ростуть тільки в горах.
У цей момент я помітив добру посмішку на вустах Емми.
–А хто їх прислав? -запитав батько.
Розгубленість Марії була вже помітною. Я подивився на неї, і вона, мабуть, побачила в моїх очах щось нове і підбадьорливе, бо відповіла з твердішим акцентом:
–Єфрем кинув деякі з них у сад, і нам здалося, що, будучи такими рідкісними, шкода, що вони загубляться: це один з них.
Маріє, – сказав я, – якби я знав, що ці квіти такі цінні, то зберіг би їх для тебе; але вони не такі гарні, як ті, що щодня стоять у вазі на моєму столі.
Вона зрозуміла причину мого обурення, і її погляд сказав мені про це так ясно, що я злякався, що калатання мого серця може бути почуте.
Того вечора, коли сім'я виходила з салону, Марія сиділа поруч зі мною. Після довгих вагань я нарешті сказала їй голосом, який видавав мої емоції: "Маріє, вони були для тебе, але я не змогла знайти твої".
Вона заїкнулася, вибачаючись, коли, перечепившись через мою руку на дивані, я вхопив її рухом, який не піддавався моєму контролю. Вона замовкла. Її очі здивовано подивилися на мене і відірвалися від моїх. Вільною рукою занепокоєно провів по лобі і схилив на нього голову, зануривши голу руку в найближчу подушку. Нарешті, намагаючись розірвати подвійний зв'язок матерії і душі, який в таку мить об'єднав нас, вона підвелася на ноги і, ніби завершуючи розпочаті роздуми, сказала мені так тихо, що я ледве почув: "Тоді… я буду збирати найкрасивіші квіти кожного дня", – і зникла.
Душі, подібні до душі Марії, не знають земної мови любові; але вони тремтять від першої ласки того, кого люблять, як мак у лісі під крилом вітрів.
Я щойно зізнався Марії в коханні; вона заохотила мене зізнатися їй у цьому, принизивши себе, як раба, щоб зірвати ці квіти. Я із захопленням повторював її останні слова; її голос все ще шепотів мені на вухо: "Тоді я буду щодня зривати найкрасивіші квіти".
Розділ XII
Місяць, який щойно зійшов повним і великим під глибоким небом над високими гребенями гір, освітлював схили джунглів, подекуди побілілі від верхівок ярумосів, сріблячи піну потоків і розливаючи свою меланхолійну ясність на дно долини. Рослини видихали свої найніжніші і найтаємничіші аромати. Ця тиша, яку переривало лише дзюрчання річки, була як ніколи приємною для моєї душі.
Спершись ліктями на віконну раму, я уявляв, як бачу її серед трояндових кущів, серед яких я здивував її того першого ранку: вона там збирала букет лілій, приносячи свою гордість у жертву коханню. Це я відтепер порушував дитячий сон її серця: я вже міг говорити їй про свою любов, зробити її об'єктом свого життя. Завтра! Чарівне слово, ніч, коли нам кажуть, що ми кохані! Її погляд, зустрівшись з моїм, не матиме більше нічого приховувати від мене; вона буде прикрашена для мого щастя і гордості.
Ніколи липневі світанки в Кауці не були такими прекрасними, як наступного дня, коли Марія з'явилася переді мною, щойно вийшовши з ванни,
