пробi кричала, що у животi пече, та до вечора і вмерла. Ось повезiте лишень i ви по знахурам, то й вам таке щастя буде.
Одарка. Та я ж возила, i де то вже не була! Була i у Тишках, була i у Деркачах, об правiй середi аж у Водолагу їздила; так що ж? Усi ув один голос кажуть: «Починено та й починено». Та, спасибi, вже у Островерхiвцi ворожка, так та заочi вiдгадала; каже, що любощiв давано, та, не вмiючи, переборщили. А хто ж то й дав, так навдивовижу! Каже, дала йому чорнява молодиця, а в неї хата з немазаним верхом. От як ув око улiпила! Чи знаєте Грициху, старого Пискавки невiстку? Вона, вона йому починила! Адже ж сама чорнява, та й верх на хатi немазаний. Я ще її, падлюку, буду позивати, щоб не вiдбивала мужика. – Ну, одже ж то ворожка i дала менi зiлля та й каже: «Звари та й дай йому якраз на молодику, у глуху пiвнiч, як першi пiвнi заспiвають», а я, собi на лихо, чи проспала, чи так на мене наслано, що перших пiвнiв не почула та дала, як другi заспiвали. Що ж: як випив, як зскоче, як дерне з хати, та на вулицю, а там як чкурне, так аж ляпотить; та й поченчекував аж на Косолапiвку. Пив, пив, три дня там пив, усе з себе попропивав. Вже сама знайшла та насилу додому доволокла. Та вiд того часу ще гiрш п’є. Та вже хiба крадькома вирветься, а то як того цуцика на верьовцi держу.
Кандзюба. Де ж вiн тепер?
Одарка. Оттам заперла, нехай висидиться.
Прокiп (за воротами поет). Била жiнка мужика, за чуприну взявши…
Кандзюба. Бач, де обiзвався! – Здоров, приятелю; а ходи ке сюда!
Прокiп. Рада б душа в рай, так грiхи не пускають. Як жiнка скаже.
Кандзюба (Одарке). Випустiть-бо його, будьте ласкавi. Маю до вас дiло.
Одарка. Ану вже iди сюди, iди! (Прокип выходит.)
Кандзюба.
Послухайте мене.
Ось будьмо ми сватами!
Одарка.
Кажiть, кажiть, у чiм?
Сьому ми радi сами.
Прокiп.
На вольну щоб сходить?
Горiлки принести?
Одарка.
Та годi тобi, дурню,
Не знать про що товкти!
Вiн, знай, своє. (Кандзюбе.)
Кажiть, а що таке?
Кандзюба.
А що? Дочка в вас є?
Прокiп i Одарка.
Є, є!
Кандзюба.
Така, що треба годувати?
Одарка.
Хоч сьогоднi вiддавати.
Кандзюба.
Сина маю.
Прокiп i Одарка.
Знаю.
Кандзюба.
Так вiддайте!
Одарка.
Потурайте! Чи вiн нам рiвня?
Прокiп.
От i треба добувати.
Та на вольну швидш чухрати.
А де твоя гривня?
Одарка (мужу).
Вiдв’яжися; врагова дитина!
(Кандзюбе.)
Усяк зна,
Що в вашого сина
Та клепки нема!
Кандзюба.
Щоб то як?
Одарка.
Та так:
Прибитий на цвiту.
Кандзюба.
Тю-тю!
Та
