та до сьома не налiчить, та не зна, що руб, а що гривня; а то зовсiм парень друзяка. Та й яка нужда, що нiчого не зна; жiнка навчить i усьому товк дасть, та й буде панею жити. Коли схоче яке ремество держати, чи коцарювати, чи по-вашому бублейничати…
Прокiп. Або й шинкарювати; i то дiло дуже добре!
Кандзюба. Та що захоче, то вже не пiде до людей позичати. Нуте, чого тут думати? Так чи не так, так я пiду по других; бачите, вже не рано.
Одарка (с явным удовольствием слушала его). А що, Прокопе, як думаєш?
Прокiп. Ти думай, а я вже за тобою.
Поют.
Кандзюба.
Так будьмо ж ми сватами!
Одарка.
Сьому ми радi сами.
(Вместе.)
Кандзюба.
Пришлю, пришлю людей,
Свати мої любезнi!
Стецька свого пришлю.
Прокiп.
Пришлiть, пришлiть людей,
Ой сватушко любезний!
Горiлки накуплю.
Одарка.
Пришлiть, пришлiть людей,
Ой сватушко любезний!
Я хустку почеплю.
Обнявшись, приплясывают.
Одарка. Е! тривайте лишень: ще треба дiвки спитати, як-то вона ще скаже?
Кандзюба. Хiба вона часом i не туди?
Одарка. Та таки трошки вередливенька. То скаже: не варiте з салом, а з яловичиною; то м’яса не схоче, а сала забажа; то тараня солона, та що-небудь i вигадує; така вже собi нiжна! То щоб i з женихами не стала вередувати.
Кандзюба. Та вона ж не панянка! Нехай вже тi вередують, поки довередуються до свого. Та нiчого грiха таїти, тепер i усюди така мода: нашi мужички – так усе б то за мiщан; а мiщанка вже i об купцевi не дуже дума, а щоб вискочити за палатського або за скубента! то i гляди: дiвують, сердешнi, до того, що можна буде їми на Донцi греблю загатити. – А з своєю як хочете, а я людей пришлю. Не наробiть тiльки бешкету.
Одарка. Та не бiйтесь, не бiйтесь, присилайте-таки старостiв; вже ж вона не без розуму, вмiє розсудити.
Кандзюба. Спасибi ж за ласку. Ждiть вiд нас людей по закону, увечерi; а я Стецька пришлю, нехай з дiвкою… Я щось її не знаю; а як її зовуть?
Одарка. Та Уляна ж i досi.
Прокiп. Та ще й Прокiпiвна.
Кандзюба. Так нехай мiй Стецько з Уляною, як там треба, поговорють; а ви її навчiть, щоб часом не брикалась. Прощайте до якого часу.
Повторяют последний куплет.
(Вместе.)
Кандзюба.
Пришлю, пришлю людей,
Свати мої любезнi!
Стецька свого пришлю.
Прокiп.
Пришлiть, пришлiть людей,
Мiй сватушко любезний!
Горiлки накуплю.
Одарка.
Пришлiть, пришлiть людей,
Мiй сватушко любезний!
Я хустку почеплю.
Обнявшись, приплясывают, потом Кандзюба уходит.
Прокiп. От же скверно, що свата без чарки горiлки вiдпустили! Чому б то дома про нужду не держати? Тепер треба збiгати на вольну та на сватання придбати.
Одарка.
