style="font-size:15px;"> Петро.
Я другої не полюбив i любить не буду,
Тебе ж, моє серденятко, по смерть не забуду.
Оба вместе.
Наталка.
Коли б любив по-прежньому,
То б не мав цураться;
Не попустив свою милу
Другому достаться.
Петро.
Люблю тебе по-прежньому,
Не думав цураться;
Не попущу мою милу
Другому достаться.
Наталка.
Я жизнь свою ненавиджу, з серцем не звладiю,
Коли Петро мiй не буде, то смерть заподiю.
Петро.
Коли вiрно Петра любиш, так живи для його,
Молись Богу, моя мила, не страшись нiкого.
Оба.
Бог поможе серцям вiрним пережити муки;
Душi нашi з’єдинились, з’єдинить i руки.
Микола. Так, Наталко! Молись Богу i надiйся од його всього доброго. Бог так зробить, що ви обоє незчуєтесь, як i щастя на вашiй сторонi буде.
Наталка. Я давно уже поклялась i тепер клянусь, що кромi Петра нi за ким не буду. У мене рiдна мати – не мачуха, не схоче своєї дитини погубити.
Петро. Дай Боже, щоб її природна доброта взяла верх над приманою багатого зятя.
Наталка. Петре! Любиш ти мене?
Петро. Ти все-таки не довiряєш? Люблю тебе бiльше, як самого себе.
Наталка. Дай же менi свою руку! (Взявши руки.) Будь же бодрим i менi вiрним, а я навiк твоя.
Микола. Ай Наталка! Ай Полтавка! От дiвка, що i на краю пропастi не тiлько не здригнулась, но i другого пiддержує. (К Наталке.) За се заспiваю тобi пiсню про Ворскло, щоб ти не важилась його прославляти собою, воно i без тебе славне. (Поет.)
Ворскло рiчка
Невеличка,
Тече здавна,
Дуже славна
Не водою, а войною,
Де швед полiг головою.
Ворскло зрiло
Славне дiло:
Як цар бiлий,
Мудрий, смiлий,
Побив шведську вражу силу
I насипав їм могилу.
Козаченьки
З москалями
Потiшились
Над врагами,
Добре бившись за Полтаву
Всiй Росiї в вiчну славу!
Петро. Отже iдуть…
Микола. Крiпись, Петре, i ти, Наталко!.. Наступає хмара, i буде великий грiм.
Те же, возный, выборный и Терпилиха.
Выборный. Що ви тут так довго роздабарюєте?
Возный. О чем ви – теє-то як його – бесiдуєте?
Терпилиха (увидя Петра). Ох, менi лихо!
Наталка. Чого ви лякаєтесь, мамо? Се Петро.
Терпилиха. Свят, свят, свят! Вiдкiль вiн взявся? Се мара!
Петро. Нi, се не мара, а се я – Петро, i тiлом, i душею.
Возный (к виборному). Що се за Петро?
Выборный. Се, мабуть, той, що я вам говорив, Наталчин любезний, пройдисвiт, ланець.
Возный (к Петру). Так ти, вашець, Петро? Чи не можна б – теє-то як його – убиратись своєю дорогою,
