Боже милосердний! Що зо мною буде! Страшно i подумать, як з немилим чоловiком весь вiк жити, як нелюба миловати, як осоружного любити. Куда менi дiватись? Де помощi шукати? Кого просити? Горе менi! Добрi люди, помогiте менi, пожалiйте мене! А я од всього серця жалiю об дiвках, якi в такiй бiдi, як я тепер. (Становится на колени и, поднимая руки вверх, говорит.) Боже! Коли уже воля твоя єсть, щоб я була за возним, ти вижени любов до Петра iз мого серця i наверни душу мою до возного, а без сього чуда я пропаду навiки… (Встает и поет.)
Чого ж вода каламутна, чи не хвиля збила?
Чого ж i я смутна тепер, чи не мати била? (2)
Мене ж мати та не била – самi сльози ллються;
Од милого людей нема, од нелюба шлються. (2)
Прийди, милий, подивися, яку терплю муку!
Ти хоть в серцi, но од тебе беруть мою руку. (2)
Спiши, милий, спаси мене од лютой напастi!
За нелюбом коли буду, то мушу пропасти. (2)
Действие II
Театр представляет прежнюю улицу.
Микола (один). Один собi живу на свiтi, як билинка на полi; сирота – без роду, без племенi, без талану i без приюту. Що робить – i сам не знаю. Був у городi, шукав мiста, но скрiзь опiзнився. (Думает.) Одважусь в пекло на три днi! Пiду на Тамань, пристану до чорноморцiв. Хоть iз мене i непоказний козак буде, та єсть же i негiднiйшi од мене. Люблю я козакiв за їх обичай! Вони коли не п’ють, то людей б’ють, а все не гуляють. Заспiваю лиш пiсню їх, що мене старий запорожець Сторчогляд вивчив.
Гомiн, гомiн, гомiн, гомiн по дiбровi,
Туман поле покриває, мати сина виганяє.
«Iди, сину, iди, сину, прiч од мене,
Нехай тебе орда возьме, нехай тебе орда возьме».
«Мене, мати, мене, мати, орда знає,
В чистiм полi об’їжджає, в чистiм полi об’їжджає».
«Iди, сину, iди, сину, прiч од мене,
Нехай тебе ляхи возьмуть, нехай тебе ляхи возьмуть».
«Мене, мати, мене, мати, ляхи знають,
Пивом-медом наповають, пивом-медом наповають».
«Iди сину, iди, сину, прiч од мене,
Нехай тебе турчин возьме, нехай тебе турчин возьме».
«Мене, мати, мене, мати, турчин знає,
Срiблом, злотом надiляє, срiблом, злотом надiляє».
«Iди, сину, iди, сину, прiч од мене,
Нехай тебе москаль возьме, нехай тебе москаль возьме».
«Пiду, мати, москаль мене добре знає,
Давно уже пiдмовляє, давно мене пiдмовляє.
У москаля, у москаля добре жити,
Будем татар, туркiв бити, будем татар, туркiв бити».
Так i я з чорноморцями буду тетерю їсти, горiлку пити, люльку курити i черкес бити. Тiлько там треба утаїти, що я письменний: у них, кажуть, iз розумом не треба висоватись; та се невелика штука. I дурнем не трудно прикинутись.
Петро и Микола.
Петро (выходит на сцену и, не видя Миколы, поет).
Сонце низенько,
Вечiр близенько,
Спiшу до тебе,
Лечу до тебе,
Моє серденько!
Ти обiщалась
Мене
