style="font-size:15px;"> Петро. Гарний город; там всього доброго єсть, я i в театрi був.
Выборный. Де? В театрi? А що се таке театр, город чи мiстечко?
Петро. Нi, се не город i не мiстечко, а в городi вистроєний великий будинок. Туда ввечерi з’їжджаються пани i сходяться всякi люди, хто заплатити може, i дивляться на комедiю.
Выборный. На комедiю (знак удивления). Ти ж бачив, пане брате, сю комедiю, яка вона?
Петро. I не раз бачив. Се таке диво – як побачиш раз, то i вдруге схочеться.
Те же и возный.
Возный. Що ти тут, старосто мiй, – теє-то як його – розглагольствуєш з пришельцем?
Выборный. Та тут диво, добродiю; сей парняга був у театрi та бачив i комедiю i зачав було менi розказовати, яка вона, та ви перебили.
Возный. Комедiя, сирiч, лицедiйство. (К Петру.) Продолжай, вашець…
Петро. На комедiї однi виходять – поговорять, поговорять та й пiдуть; другi вийдуть – те ж роблять; деколи пiд музику спiвають, смiються, плачуть, лаються, б’ються, стрiляються, колються i умирають.
Выборный. Так таке то комедiя? Єсть же на що дивитись, коли люди убиваються до смертi; нехай їй всячина!..
Возный. Они не убиваються i не умирають – теє-то як його – настояще, а тiлько так удають iскусно i прикидаються мертвими. О, якби справдi убивалися, то б було за що грошi заплатити!
Выборный. Так се тiлько грошi видурюють! Скажи ж, братику, яке тобi лучче всiх полюбилось, як каже пан возний, лицемiрство?
Возный. Не лицемiрство, а лицедiйство.
Выборный. Ну, ну! Лицедiйство…
Петро. Менi полюбилась наша малоросiйська комедiя; там була Маруся, був Климовський, Прудиус i Грицько.
Выборный. Розкажи ж менi, що вони робили, що говорили.
Петро. Спiвали московськi пiснi на наш голос, Климовський танцьовав з москалем. А що говорили, то трудно розiбрати, бо сю штуку написав москаль по-нашому i дуже поперевертав слова.
Выборный. Москаль? Нiчого ж i говорити! Мабуть, вельми нашкодив i наколотив гороху з капустою.
Петро. Климовський був письменний, компоновав пiснi i був виборний козак: служив в полку пана Кочубея на баталiї з шведами пiд нашою Полтавою.
Возный. В полку пана Кочубея? Но в славнiї полтавськiї времена – теє-то як його – Кочубей не бил полковником i полка не iмiл; iбо i пострадавший от iзверга Мазепи за вiрность к государю i отечеству Василiй Леонтiйович Кочубей бил генеральним суддею, а не полковником.
Выборный. Так се так не во гнiв сказати: буки-барабан-башта, шануючи Бога i вас.
Возный. Великая неправда виставлена пред очi публичностi. За сiє малоросiйськая лiтопись вправi припозвать сочинителя позвом к отвiту.
Петро. Там i Iскру почитують.
Возный. Iскра, шурин Кочубея, бил полковником полтавським i пострадал вмiстi з Кочубеєм, мало не за год до Полтавськой баталiї; то думать треба, що i полк не єму принадлежал во врем’я сраженiя при Полтавi.
Петро. Там Прудиуса i писаря його Грицька дуже бридко виставлено, що нiбито царську казну затаїли.
Возный. О, се дiло возможне i за се сердиться не треба. В сiм’ї не без виродка – теє-то як його. Хiба єсть яка земля, праведними
