target="_blank" rel="nofollow" href="#n_256" type="note">[256]
Він не був світлом, але мав і любив світло в собі, свідчив про світло[257] й ходив у світлі, закінчивши в ньому й за нього свій життєвий шлях. А свідчити про світло – значить благовістити істину, правду й Царство Боже всередині нас[258] […]
Яків. До таких належать усі пророки […]
Григорій. А ось вам іще дюжина народжених до проповіді! «Покликав, кого Сам хотів; вони ж приступили до Нього. І визначив дванадцятьох, щоб із Ним перебували, і щоб послати на проповідь їх, і щоб мали вони владу вздоровляти недуги й вигонити демонів… І дав Симону ймення…»[259]
Тут-таки й Іскаріот. Це – щоб ми знали, що не може того бути, аби між сродними не знайшовся несродний, і навпаки. І щоб нещасне зухвальство цього учня налякало всіх тих, кого до апостольської справи веде грошолюбство й марнославство. Ось що значить: «Покликав, кого Сам хотів».[260]
Отже, це не залежить від смертних. Сам кличе, сам посилає й дає імена: «Яких і апостолами Він назвав».[261] Дано Симонові й Савлу нові імена. У смертних часто величаються іменем ті, хто не має його єства. У Бога не так. У Нього ім’я та єство – тотожні. Тільки-но назвав, так одразу ж і єство дав […]
Буття та назву розділяє наша облуда, а не Божа нероздільна істина. Коли дано з неба твердість алмазу, прозору зелень смарагду, коли сапфір народився з блакитним, а гранат із блискучим, мов вогонь, сяйвом, – то назви як завгодно, але єства його не зачепиш.
Хто ж сильніший – Бог чи ти, коли називаєш існуюче неіснуючим і перечиш Богові, «який оживляє мертвих і кличе неіснуюче як існуюче».[262] Бог, народжуючи, вливає суть, силу і єство, а тим самим і називає.
Ім’я без єства – порожнє, схоже на виноградне гроно, що його вправно намалював на стіні художник. Барвисте, воно обманює виглядом справжнього грона, обіцяючи схований у собі смак солодкого соку, тож нерозважливі пташки, прилетівши, б’ються об німу стіну.[263]
Коли хочеш чимось прославитись, будь тим за природою. Буття і слава імені – нероздільні, як добре зерно з вітами, як джерело з потоками, як сонце з промінням, а от марнославство – немов трава, що росте на дахах і сохне ще до того, як її вирвуть.
Та чи від тебе залежить взяти буття? Чи можеш бути служником при боці Його? Не можеш – ні через себе, ні через другого. Ось хто сильний! «І визначив дванадцятьох, щоб із Ним перебували».[264] Визначити, покликати, назвати, послати, дати владу – залежить від народження, а це – від Царства Божого.
Відгадай же тепер, що значить: «Павло, покликаний апостол»?[265] Ким же? Ні від людей, ні людиною, а Ісусом Христом
і Богом Отцем.[266] Годі було не покликати народженого на те: «Бог, що вибрав мене від утроби матері моєї…».[267]
Як можеш зцілювати недуги, не маючи влади?
А звідки ж та влада, коли ти не посланий від Бога?
Як посланий, коли не названий?
Як
Євангелія від св. Луки 17:21.
Євангелія від св. Марка 3:13–16.
Євангелія від св. Марка 3:13.
Євангелія від св. Луки 6:13.
Послання св. ап. Павла до римлян 4:17.
Ідеться про мальований виноград Зевксида (V–IV ст. до н. е.) – сюжет із «Природознавчої історії» Плінія Старшого (XXXV, 65).
Євангелія від св. Марка 3:14.
Послання св. ап. Павла до римлян 1:1.
Послання св. ап. Павла до галатів 1:1.
Послання св. ап. Павла до галатів 1:15.
