слід… А коли воно справді так, і не марнославство, не прибуток, а сам Господь кличе тебе вродженою любов’ю до самої справи, тоді йди вслід за Ним і прибирайся до звання.
Облиш усі справи. Тому ти народжений до цього, що інші – до іншого. Тікай від гамору. Обніми самоту. Люби бідність. Цілуй чистоту. Дружи з терпінням. Вивчай священні мови.[222] Навчись хоч однієї твердо й будь у колі книжників, навчених для Царства Божого, про яких каже Христос: «Кожен книжник, що навчений про Царство Небесне…».[223]
Ось навіщо ці книжники вчать мови! Не бійсь! Голод, холод, ненависть, гоніння, наклеп, лайка й усякий труд не тільки стерпні, але й солодкі, коли ти народжений до цього. Господь твій – сила твоя.[224] Усе це зробить тебе тільки гострішим і крилатішим. Природне прагнення, ніби джерельний потік чи полум’я, швидше рветься крізь перепони.
Привітайся зі стародавніми поганськими філософами. Поговори зі вселенськими отцями.
Нарешті, підеш у землю ізраїльську, в сам Вифлеєм, у дім хліба[225] й вина, у священний храм Біблії, співаючи з Давидом: «Я радів, як казали мені…».[226] Як же небезпечно входити в цей чертог! Май одежу.[227] Омий руки й ноги. А вже потім сідай за цей безсмертний стіл. Та стережись! Не пхайся в сільницю разом із паном.[228] Пам’ятай, що це не твоя плотська, а Господня трапеза. Боронь Боже! Помреш, коли їстимеш кров. Їж кров і плоть Господню, а не свою. «Щоб було добре тобі, коли робитимеш справедливе в Господніх очах».[229] Приймай, але від Господа. Їж, але для Господа. Насищайся, але перед Господом […]
Дбай передусім про те, щоб зрозуміти, що таке віра. Немає потрібнішого за неї. Та знай, що ніде її не знайдеш, коли не викопаєш її іскри передовсім у собі. А коли побачиш її, відай, що почав ти єднатись ось із цим: «Господи, очі твої зрять на віру».[230]
І навіть якщо буде її в тобі не більше, ніж гірчичне зерня, то й тоді щасливо ввійдеш в семиколонний дім Божої премудрості й насолодишся на горньому місці високим розумом божественного Слова, вбраного твоєю плоттю, від Нього ж самого навчаючись.
Істина починає благословлятись на світ у тридцять років. На ці літа припадає Христове хрещення, розкриття небес, зішестя Святого Духа […]
А коли ти вже призапас Христового хліба й збулось на тобі ось оце: «Зі скарбниці своєї виносить нове та старе»,[231] – тоді можеш поділитися з друзями, благодійниками, ближніми й дальніми.
Довго сам учись, якщо хочеш учити інших.
Плодом усіх наук і мистецтв є належна практика. А ти, проповідуючи слово Божої істини, утверджуй його чудесами непорочного життя. Нічого не можна збудувати словом, якщо руйнувати те саме на ділі. Це значить давати правила для побудови корабля, а робити віз. Без святості життя, напевно, можна стати майстром корабля, а от проповідником – ні, хіба що його мавпою. Початок і кінець цього звання, його природна сила й печать – страх Божий, що виганяє всю нечистоту. Це – дар Божий і ключ, даний від Господа.[232] Він один відчиняє вхід у дім Давида
Священними мовами в старовину називали гебрейську, грецьку й латинську.
Євангелія від св. Матвія 13:52.
Назва
Книга Псалмів 121:1.
Повторення Закону 12:25.
Книга пророка Єремії 5:3.
Євангелія від св. Матвія 13:52.
