та срібні прикраси з коштовними каменями, оздоблену зброю, дорогі хутра, велику кількість чоловічого і жіночого одягу, збрую, екіпажі тощо, а також велику кількість грошей – понад півмільйона золотих талярів. Половина цих багатств осіла в казні Московської держави, решта перейшла в розпорядження новообраного гетьмана Івана Мазепи.
З грошового скарбу та пожитків свого попередника Мазепа передав князю Василю Голіцину одинадцять тисяч карбованців золотими червінцями і срібними талерами, понад три пуди срібного посуду, різних речей на п’ять тисяч карбованців і трьох породистих коней із сідлами. Хабар, як на нинішні мірки, зашкалює за кілька мільйонів доларів.
Підмазавши Голіцина, Мазепа дістав впливового союзника, який допоміг йому отримати верховну владу в Україні. У липні 1688 року відбулась Коломацька військова рада, на якій гетьманом – за активного сприяння новоспеченого приятеля – було обрано Івана Мазепу. Знову ж таки, допомігши Петру Першому під час московських бунтів, у 1689 році він дістав абсолютну точку опори в особі московського царя. Численні доноси, які найближче оточення гетьмана, за старим звичаєм, строчило в Москву, часто мали зворотній результат і коштували донощикам голови. Талановитий дипломат і тонкий психолог, Мазепа крутив Петром Першим, як циган сонцем.
Віктор Брехуненко: «Сам Петро Перший спонукував його вести стосунки і з кримським ханом, і з молдовським господарем, і з польськими урядниками Правобережної України, і з турецьким султаном. Саме Мазепа нав’язав Петру Першому ці кримські походи, азовські походи, які мали на меті прибрати з дороги українського світу одну з найтяжчих колод – це сусідство кримських татар, які постійно псували всі міжнародні комбінації і ускладнювали значно Україні позиціонування серед своїх сусідів. Мазепа був повноправним господарем на своїй території, і починаючи з вісімнадцятого століття він навіть наповнив титул “гетьман обох берегів Дніпра” реальним змістом. Його влада в 1705–1707 роках поширювалась аж до Дністра. Він вводив оренди, видавав універсали на землі і так далі. Тобто доба Івана Мазепи була ренесансом української державності порівняно з добою його попередника, Івана Самойловича».
І тільки поразка виступу Івана Мазепи і повстання проти Московії, коли стало зрозуміло, що в планах Петра Першого немає місця для такої моделі Гетьманщини і такої моделі українсько-московських стосунків, призвели до того, що Петру Першому вдалося відіграти ситуацію назад і після Полтавської битви 1709 року, нещасливо програної союзниками Карлом Дванадцятим та Іваном Мазепою, розгорівся наступний етап уярмлення України і знищення української державності.
Після Полтавської катастрофи за Мазепою до Бендер пішло близько півсотні провідних старшин, п’ятсот козаків із Гетьманщини та понад чотири тисячі запорожців. 5 квітня 1710 року, за кілька місяців по смерті Івана Мазепи, гетьманом України в екзилі обирають Пилипа Орлика. Обрання відбулось у присутності
