горілки та митні збори. Крім того, гетьман просив Москву ввести воєвод з ратниками до Чернігова, Переяслава, Канева, Ніжина, Полтави, Новгорода-Сіверського, Кременчука, Кодака та Остра. Воєводи в українських містах не тільки були начальниками залог, а й перебрали до рук адміністративне і фінансове управління.
Брюховецький дійшов до того, що просив царя на київський митрополичий престол призначити особу з російського духовенства. За це, крім боярської шапки, зрадник отримав у вічне володіння Шептаківську волость на півночі Чернігівщини. Продажна старшина й духовенство теж одержали маєтності та соболині шкурки.
Москва обсадила Україну переписувачами та збирачами податків. Ці повинності були непосильними. Гетьман, боячись за власну шкуру, просив загін російських стрільців для охорони, а також війська, щоб придушити непокірних, винищити збунтовані міста і села. Повернувшись в Україну, Брюховецький стикнувся з одностайною ненавистю простих козаків та всього духовенства – і особливо запорозьких козаків.
«Прочули ми, що Москва буде на Кодаку; але її там не потрібно. Зле чиниш, розпочинаючи з нами сварку. Хоча Царська Величність виявив тобі честь, але гідність отримав ти від Війська Запорозького. Військо ж не знає, що таке боярин, знає лише гетьмана» (із листа кошового отамана Івана Ждана до Брюховецького).
Брюховецький відсилав до Москви «всіх підозрілих осіб в Україні, котрі можуть сіяти нелад серед козаків» і попереджав царя листовно, що «запорожці ненадійні». Царському послові боярин-гетьман пояснив, що причиною заворушень на Запорожжі є «кривди, утиски та насильства», які чинили воєвода Протасьєв та інші начальники російських ратників. Однак найбільше обурення українців викликало підписання в Андрусові договору про перемир’я Москви з Польщею на тринадцять років. Згідно з ним, Лівобережна Україна разом з Києвом залишалась за Москвою, Правобережна – за Польщею. Запорожжя підпадало під спільну зверхність царя і короля.
Тарас Чухліб, доктор історичних наук, директор Науково-дослідного інституту козацтва, зауважує: «Було Андрусівське перемир’я 1667 року, де було чорним по білому записано, що Москва і Польща мають виступати проти Петра Дорошенка, виставити спільні війська, а це близько ста тисяч московського війська і близько шістдесяти тисяч польського війська проти близько сорока тисяч козацького війська. Очевидно, що на той час політика була тісно переплетена з військовою потугою, з тим, скільки політики чи керівники тих чи інших держав мали при собі війська».
Україну було поділено без відома козаків. Їх просто не запросили до Андрусова. Згодом стольник Телепнєв повідомив гетьмана Брюховецького про наслідки переговорів, і той попередив царського посланця, що «від запорожців слід чекати великого заворушення». Протест проти царської сваволі та посягань на одвічні права козаки виявили максимально просто – зарізали московського посла Людиженського, який прямував
