і це дало змогу Іванові Виговському згрупувати сили, залучити союзників – кримських татар і частково польське військо під командою Анджея Потоцького – і належним чином підготуватися до генеральної битви.
Після невдалого штурму Конотопа московське командування посилає каральні загони в інші регіони Лівобережжя. 12 травня Трубецькой відправляє до Борзни війська на чолі з князем Ромодановським. Після двох запеклих боїв під містом та спустошення його околиць московські війська захоплюють Борзну. Спаливши місто, вони беруть в полон багатьох жінок і дітей і висилають їх у вірні Москві міста. Метою цієї та багатьох інших подібних акцій було залякати українське населення та розчавити його волю до спротиву.
Козаки негайно вдались до відплатних дій. Глухівський наказний полковник Бут і сотник Уманець послали великі козацькі загони на російський кордон.
«Чотирнадцятого травня тисячний загін глухівських козаків спустошив села Жоровлівку, Капустіно, Канигіно, Стрємоухово та багато інших населених пунктів. Більшість їх мешканців було вирізано та взято у полон» (Анатолій Бойко. «Конотопська битва 1659 року»).
Під Конотопом козаки гетьманського війська разом з татарами намагались тримати московитів у напрузі. Так, 8 травня козаки здійснили напад на обоз Куракіна. В бою московити втратили шістьох людей убитими та близько півсотні пораненими. Виговський тим часом повільно рухався з Чигирина на північ, у Ніжинський полк. По дорозі він слав листи кримському ханові та мурзі Карач-бею з проханням якомога швидше вирушати в похід.
Перед вирішальною битвою за Україну в московитів виникають серйозні проблеми. Під Конотопом у військах починається масове дезертирство. Лише з полків князя Ромодановського втікає понад тисяча людей. Згодом з’ясувалося, що бєлгородський обложний воєвода Ляпунов за хабарі відпускав зі служби ратних людей. Накази про додаткові набори в драгуни боярських дітей не дали бажаних результатів. Від царської служби вони тікали світ за очі. Крім того, прикордонні воєводи навіть залякуваннями про напад татар не могли примусити людей укріплювати міста й збиратися в них для оборони, про що в Москву доповідали, зокрема, пронський, ряжський та шацький воєводи. Моральний дух війська московитів упав нижче від критичної поділки.
Аби бодай якось виправити ситуацію, московський уряд прислав до головних міст південно-західного прикордоння нових, завзятіших полкових та обложних воєвод. Крім того, цар Олексій Михайлович видав наказ, суть якого зводилась до того, що долею полонених українців московські вояки могли розпоряджатись на свій розсуд, не віддаючи їх воєводам. Вочевидь, таким чином Москва хотіла стимулювати солдатів до активніших дій. Разом з тим цар віддав наказ Війську Донському здійснити напад на Крим, аби роз’єднати війська хана.
Тим часом Трубецькому радять рушити з основними силами через Ніжин на Київ, залишивши під Конотопом частину війська. Промосковськи
