Російська держава, російська армія мала вражаючу перевагу над гетьманським урядом, то уже на літо 1659 року сили трошки вирівнялись. Ну і звичайно, значною мірою, результати цієї кампанії відобразило те, що, можливо, військове щастя було на боці гетьмана Івана Виговського».
Головні московські війська посилили тиск на конотопський гарнізон і готувались до нового штурму. Обложені, хоч і завдавали ворогу відчутних втрат, а під час вилазок носили землю до Конотопа «і з того собі вал прибільшували», перебували у критичному становищі.
«У місті хлібних припасів немає, їдять коней і всяку живність… і з водою у них дуже сутужно, багато людей з безводдя і від тісноти пухнуть і помирають…» (із допиту полоненого козака).
Героїчний опір захисників Конотопа та вичікувальна тактика князя Трубецького дали змогу гетьману Виговському дочекатися союзників – кримських татар. Московські полководці намагались уникати активних наступальних дій – через недостатній вишкіл та низькі моральні якості свого війська. Блокувавши розвідку Трубецького, Виговський нав’язав царському полководцю генеральну битву на вигідних для козаків умовах.
Дізнавшись, що війська Мухаммед-Гірея на підході, Виговський рушив прямо на Конотоп. З ним було шістнадцять тисяч козаків при десяти полковниках, п’ять тисяч татар із нураддин-султаном і три тисячі поляків, сербів та волохів. 24 червня кримське військо з’єдналося з українським. Підтвердивши взаємною присягою договір про спільні дії проти московських військ та про надання одне одному військової допомоги проти будь-якого неприятеля в майбутньому, козаки й татари рушили до Конотопа. Не дійшовши двадцять верст до міста, союзники зупинились біля села Тинниці в низині річки Борзни. Кількість татар, які були з Виговським і ханом, становила понад тридцять тисяч чоловік.
27 червня відбувся бій козацько-татарського загону з московськими сторожовими сотнями на переправі біля села Соснівка. Після зіткнення козаки й татари взяли «язиків» і відійшли від села. Полонені повідомили про розташування царських військ під Конотопом, зауваживши, що московити не чекають нападу. Довідавшись про прихід Виговського, Трубецькой вислав до Соснівки окольничих князів Ромодановського, Пожарського та Львова. Було з ними, за різними джерелами, від двадцяти до шістдесяти тисяч війська.
Московські війська першими підійшли до Соснівки. Перед боєм Іван Виговський сказав московським посланцям, яких тримав під арештом: «…коли він перед великим государем винний, то його Господь Бог поб’є, а буде винний інший хто, то над тим також воля Божа». Під час конотопської епопеї за гетьмана Виговського та за козацьке військо служили молебні в усіх українських церквах і київських монастирях.
28 червня козаки першими почали бій, переправившись на конотопський бік Соснівки та шарпаючи московитів, поки татари не зайшли їм з тилу.
«Орда, примчавши з тилу, так їх змішала, що, не прийшовши
