жалкує через те, що Джонік йде.
– Дякую, Лео! Удачі тобі! – Гена підвівся, надягнув курку, зробив кілька кроків до виходу і тільки тоді спохватився. – Ой, ще раз кажу, пробач! Геть з голови вилетіло! – Він повернувся до столика і поклав біля своєї піци стогривневу купюру.
– Не парся. – Левко взяв банкноту і підсунув назад до Джоніка. – Я заплачу.
Секунд десять Гена вагався, потім, не дивлячись на товариша, витягнув руку і забрав гроші. А що було робити: діти – це ж як дві маленькі чорні діри…
Левко з’їв обидві піци, допив пиво і неквапно почимчикував додому.
II
13 березня 2012, 22:42 (UTC+2)
Рівне, Україна
Левко запустив Skype. Дочекався, коли програма завантажиться, і двічі клацнув мишею по піктограмі користувача Simeon.
Насправді таким вигадливим іменем підписався Семен Твардовський – по-простому Сьома, – одногрупник Левка, єдиний, крім нього, слов’янин на Департаменті промислової екології. Семен народився і зростав у Омську. Коли хлопцю виповнилося чотирнадцять, його батько (на той час доктор математичних наук, завідувач кафедри математичного аналізу в Омському державному університеті ім. Ф. М. Достоєвського) отримав запрошення і виїхав на роботу до Факультету наук у Universitе́ Paris-Sud.[24] За два місяці сім’я Твардовських перебралася до Франції. До моменту вступу в КТН Сьома мав французький паспорт (тобто був повноправним громадянином ЄС), у якому французи записали його як Simeon Tvardovsky.
Якийсь час із динаміків линули довгі гудки, а тоді пролунало клацання і приглушене шипіння: Skype налаштовував відеозв’язок зі Швецією. За мить екран блимнув, і на ньому виплило опецькувате обличчя Семена: правильний овал з трохи загостреним підборіддям, проникливі неспокійні очі кольору висушеного літнім сонцем придорожнього пилу і світле, типово російське волосся. Ледь відстовбурчене праве вухо надавало Сьомі потішного, наче після перекинутої чарчини, вигляду. Хлопець посміхався.
– Сьомо, здоров! – гукнув Левко.
На моніторі Семенового нетбука ввімкнулася картинка з мордякою Лео.
– О-хо-хо, стрілять-колотить! Які люди – Лєв Толстой у прямому ефірі!
– Хе-е!
– Як ти там?
– Забери мене звідси, я більше не можу стільки їсти. – Левко зобразив муку на лиці, уважно стежачи за реакцією приятеля.
– От паразит, – витягнув губи Сьома. – Ми тут в умовах крайньої півночі мучимося від постійного недоїдання, а він кидається фразами «не можу більше їсти»! – Незважаючи на те що і Лео, і Семен отримували стипендію тисячу двісті євро на місяць (якої вистачало на проживання навіть у недешевому Стокгольмі), з нормальним харчуванням постійно були перебої: хлопці економили на чому могли, щоб заощадити грошей і раз на два-три місяці вибратись у мандри Європою. За неповні два роки вони встигли побувати у Норвегії, Фінляндії, Італії, Франції, Данії й Німеччині. – Я читав, що на заході України військові склади горять. Твоя робота?
– Та
Університет Париж-Південь – французький державний університет (26876 студентів), який спеціалізується на точних науках, заснований 1970 року. Згідно з рейтингом ARWU (
