невеликій висоті, я помітив кілька згарищ, що лишилися після багать. Особисто я впевнений, що то сліди британця. 7 червня 2008-го, якщо вірити супутнику, Холбрук різко повернув, і саме після цього моменту сліди наче вивітрюються. Я пролетів увесь маршрут від повороту до кінцевої точки і не побачив нічого, що свідчило б про перебування людини. Локатори, може, й були там, але Холбрук – ні. Я стверджую, що після 7 червня британця не було в тих місцях, із яких надходили сигнали GPS-датчиків».
За альтернативним коментарем ми звернулися до керівника об’єднаної слідчої групи Робіна Левайна, 48 років. Левайн відреагував доволі різко: «Повна маячня. Наскільки мені відомо, щоб триматись у повітрі, «Cessna» має рухатися зі швидкістю щонайменше 160 км/год. Як можна шукати щось у тропічному лісі, коли мчиш над ним у літаку? Ярдлі нічого не бачив, бо не міг нічого бачити. Це все одно що намагатися витягнути голку з копиці сіна, гасаючи довкола неї на спортивному автомобілі».
Зауваження, що Ярдлі все ж спостеріг рештки табірних багать, Робін Левайн відмовився коментувати.
Ані британці, ані перуанці досі не спромоглись організувати пошукові загони, котрі пішли б по слідах загиблої експедиції. Охочих немає.
Дороги, що ми обираємо…
I
13 березня 2012, 18:25 (UTC+2)
Піцерія «Санта-Марія»
Рівне, Україна
Незважаючи на будень, простора зала на другому поверсі «Санта-Марії» була вщерть заповненою. Левко приткнувся біля дальньої від сходів стіни і похмуро зиркав на відвідувачів. Навпроти молоде сімейство заштовхувало у тлустого п’ятирічного малюка салат із крабових паличок. Малюк мимоволі орудував щелепами, час від часу спиняючись і блимаючи навкруги. Немовби шукав, до чого прискіпатися і закатати гарненьку істерику. Зліва (найімовірніше) вершилося перше побачення: худющий студент (певно, першокурсник) сидів навпроти цибатої, коротко підстриженої дівулі. Збоку на столі спочивала непоказна троянда. Студент нервував, невпопад вистукуючи ногою по підлозі. Решта клієнтів виглядали звичайними трудягами, що прийшли на пиво після завершення робочого дня.
Атмосфера тиснула на Левка: повітря наскрізь просякло запахом пивних відрижок і неприємним, збудженим гамором.
Потягуючи пляшкове «Stella Artois», хлопець поволі заводився. Він ненавидів чекати. Він видудлив уже дві треті келиха, але який кайф у тому, щоб сидіти самотою й цмолити на голодний шлунок теплувате пиво, не маючи змоги замовити піцу? Точніше, замовити він міг, але мусив дочекатися Джоніка. Хлопці не бачились майже два роки, з часу випуску з «водника». І ось тепер, коли нарешті знайшли можливість викроїти день для зустрічі, колишній командир 521-го взводу спізнювався на цілих двадцять п’ять хвилин.
Збігло ще трохи часу. Голод заквилив у шлунку. Левко струснув кистю, вивільнивши з-під манжета сріблястий «Tommy Hilfiger»,[18]
«Tommy Hilfiger» – американська компанія, що виробляє одяг, взуття, парфуми, годинники та різноманітні шкіряні вироби. Заснована у 1985 році дизайнером з Нью-Йорка Томасом Хілфіджером.
