Прапороносці. Олесь Гончар
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Прапороносці - Олесь Гончар страница 6
– Бій покаже, товаришу гвардії підполковник! – відповів Черниш, заливаючись рум'янцем. Воронцов раптом повернув голову і подивився на Черниша з-під своїх кошлатих, рудих, ніби вицвілих на сонці брів.
– Комсомолець? – запитав Воронцов, хмурячись.
– Так точно, комсомолець, товаришу гвардії майор! – схопився Черниш зі стільця.
– Сядьте, – сказав Воронцов і одвернувся до стіни.
– Бій, бій – це для нас найкращий атестат, – провадив далі Самієв. – Відвага, хоробрість – найвища якість в людині. Принаймні я вважаю справжніми людьми тільки хоробрих. Ви спортсмен?
– Альпініст, товаришу гвардії підполковник.
– Чудово! Це одразу видно: жилавий, легкий. Це вам придасться… в Альпах.
Чернишеві радісно захопило дух:
– А ми й там будемо?
– Будемо! Будемо, гвардії молодший лейтенант[3], скрізь, скрізь! Наші крила тільки розгортаються!
– А наступ скоро, товаришу гвардії підполковник? – не втримався Черниш, хоча розумів, що питати про це не зовсім тактовно. Самієв і Воронцов переглянулися і разом посміхнулись. Посмішка змінила обличчя Воронцова і наче всього опромінила. Здалося, що Черниш уже бачив майора колись давно, і відчув тепер себе з ним невимушене й вільно.
– Який нетерплячий, га? – заговорив Самієв. – А ви готові?
– Готовий, товаришу гвардії підполковник!
– Добре. Не турбуйтесь: наш поїзд рушить точно за графіком. Хвилина в хвилину, саме тоді, коли буде треба. Вас до Брянського? В третю мінометну? Чудово! Брянський – ветеран полку, сталінградець-комуніст, культурний офіцер, в минулому студент, здається, з Вітебська…
– З Мінська, – поправив Воронцов, повільно закриваючи очі втомленими повіками.
– Так, так, точно – з Мінська! Золота голова! Коли кінчимо війну, я його обов'язково направлю в академію. Його місце – там. Ти як дивишся на це, майор?
– Не поспішай, – відповів Воронцов з заплющеними очима. – Війна ж не сьогодні кінчається? – І після паузи сам собі відповів: – Ні.
Прощаючись, Самієв на мить задумався і, ніби між іншим, запитав Черниша:
– Нам, до речі, потрібен ПНШ-3. Що ви сказали б, якби я…дам запропонував?
Черниш почервонів. Хоч йому і сподобалась пропозиція підполковника, але, дивлячись довірливо й щиро Самієву в вічі, він одповів:
– Дуже дякую, товаришу гвардії підполковник, але краще я піду на взвод. Мені вже й так
3
«Гвардії!» – подумав Черниш.