зрозуміти з чого ж почати. Я оглядав її, наче генерали Великої війни, які спостерігають за лінією фронту та вирішують подальший хід битв. Мені не вистачало лише закурити сигару, щоб виглядати, як Вінстон Черчілль. То що ж ми встигли назбирати за ці 2 насичені дні у Дробайлі? Я розглядав дошку та поступово складав у голові пазли цієї історії: мій дідусь та дідусь Ангели співпрацювали та допомогали один одному; у місті існує ціла організація "Radius Lucis" з боротьби з тінями, членом якої раніше був і Джо; люди, що пробудуть у Дробайлі більше, ніж добу, ніколи не зможуть залишити місто; загадкова історія старенької та її онука. Я саме обмірковував за яку ниточку потягнути спочатку, коли Ангела спустилася сходами і Джо сповістив нас про наближення листоноші. Вона хутко вибігла на вулицю, щоб віддати йому лист. Коли Ангела вже збиралася повертатися, з неба впали перші краплі дощу. Вона підняла голову і побачила як з величезної темної хмари все сильніше і сильніше починає литися вода. Ангела швидко забігла всередину та вже за кілька секунд у вікно ми спостерігали, як вулиці потопають у воді, наче у місті вирує цунамі. Ми почали затуляти усі прощелини, щільно закрили двері та вікна. Підготувавшись до відчайдушної боротьби зі стихією, Джо спокійно взяв свою стару трубку, забив у неї тютюн, під'їхав до сірників та запалив.
– Марно, – сказав він. – Якщо вода потрапить всередину, ви не зупините її цими ганчірками, вона все одно прорве їх. Який сенс боротися з тим, що вже приречено статися? Ми все одно помремо. – Джо.
– Що ти таке верзеш, Джо? – обурився я. Але він мовчки сидів та дивився у вікно. Він ніби чекав, що там хтось ось-ось з'явиться і все скінчиться. "Дуже дивно", – подумав я та пішов нагору за світлострілом. При цьому я ще не був певен, чи працює він у денну пору також. Коли я ввійшов у кімнату та відкрив скриню, зброї там не було. Я здогадався, що її вже забрала Ангела. Раптом – гучний постріл! Я швидко біжу на перший поверх, стрибаю зі сходів та бачу завмерлу посеред кімнати Ангелу, трубка старого валяється на підлозі, а сам Джо приголомшено витріщається на мене. Я переводжу погляд на Ангелу, вона, міцно стиснувши світлостріл, дивиться у прострелене вікно, зі зброї повільно виходить дим. Я підходжу до неї і вона випускає з рук пістолет, Джо порушує тишу:
– Даніель, запам'ятай, у світлострілах два режима: вогнепальний пістолет та світлостріл. Ти легко можеш їх перемикати. – Джо.
– Так, Джо, чудово, але що зараз взагалі було?! – я.
– Вони прийшли за мною, – приречено сказав Джо та поїхав до ліфту.
Я зосередився на Ангелі, яка й досі не могла зрушити з місця. Легенько потягнувши її за обидві руки, я встадив дівчину у крісло. Вона видихнула і я налив її склянку води. Після першого ковтка її знудило. З її очей полилися сльози. Я допоміг їй піднятися та повів її у ванну кімнату, їй вочевидь хотілося змити з себе той жах, який вона пережила кілька хвилин тому. Сам я повернувся, щоб привести до ладу крамницю. Коли Ангела вийшла, її очі були повністю спустошені. Поглядом вона намагалася
