Роджер.
– І що то за час? – я.
– Час, коли ми маємо все змінити та вирішити. – Роджер.
– А, ось воно як. Добре, чудово. – я.
Ми піднялися нагору, небо знову було ясним, майже жодної калюжі, сонце заливало вулиці, а навколо ходили люди. Промені відблискували від вікон та засвітлювали місто. Воно наче почистішало та засяяло, немов те сміття, що панувало на вулицях вчора зникло. Панувала приємна післядощова прохолода, яка посилювала контрасні відчуття від перебування на вулиці у звичайний день. Коли ми виходили з бару, я озирнувся на бармена, він підморгнув мені та посміхнувся. Вже за секунду я зіткнувся з якоюсь жінкою. Документи, які вона тримала в руках, розсипалися на землі, а вона, від неочікуваного поштовху, вдарилася об авто Роджера.
– Дуже вибачаюся, міс, я не спеціально. – винувато говорю я.
– Що за грубий юнак! Дивитися слід куди йдеш. Йолоп! – злісно відповідає жінка.
Я простягнув їй руку, але вона гнівно відмахнулася, піднялася сама та почала збирати папірці. У цей момент підбіг Роджер та взявся їй допомогати:
– Мей, це не просто якийсь юнак. Він онук Каспія. – прошепотів Роджер.
Вона підняла на мене очі. Потім знову подивилася на Роджера. Він продовжував кивати головою. Вона ще раз оглянула мене та сказала:
– Якого Каспія? Ти що, встиг чогось хильнути сьогодні? Ну й телепень! Відвали від мене! – роздратовано відповіла Мей.
– Мей! Онук Каспія, який заснував RL. – з посмішкою відповідає Роджер.
У цей момент вона завмерла. У її погляді з'явилася надія. Мабуть, вона щось побачила у мені і навіть почала думати, що життя нарешті зміниться. Після цього вона сказала:
– Вибач, не знаю як тебе звати, онук Каспія, але сьогодні в мене невдалий ранок. Після цієї дурнуватої зливи, моє волосся знову перетворилося у левову гриву та курчяве сплетіння плюща, я розлила свою ідеальну каву на мій улюблений костюм, а потім й ти штовхнув мене та вибив з рук документи. Я зірвалася, бо це вже була кінцева точка кипіння. – Мей.
– Нічого страшного, міс, я – Даніель. – я.
– Мей, приємно познайомитися. – Мей.
– Мені також. – Мей.
Здається, Роджер у неї закоханий. Він дивиться на неї з таким захопелнням та наснагою. Вона приваблива, навіть коли її волосся вирує навколо обличчя, наче манить до чогось незвіданого. Її руді пасма палають, ніби вогонь, а зелені очі відображають глибини її душі. В неї тонкий та ніжний ніс, який додає їй ще більшої чарівності. Її червоні вуста, обрамлені яскравою помадою, підкреслюють її привабливість ще більше, а риси обличчя здатні звести з розуму будь-якого чоловіка. Проте її характер, як знак на землі, застережує від непередбачуваності та нестримності. Вона може завести будь-кого у пекло, але той, хто опиниться там поруч із нею, буде щасливим до останнього дня свого життя. Роджер наразі потрапив лише до Чистилища. Але як же він втрачає розум, коли вона поруч… Навіть хочеться підібрати слину, яка стікає з його
