зарадити, – сказав Джо, помітивши мій погляд у дзеркалі заднього виду. Роджер підтримав його тяжким зітханням, і ми продовжили їхати до бару.
– Ще трохи, – сказав наш водій.
Раптом з-за рогу неочікавано виїхала інша машина. Вона рухалася зі страшною швидкістю. Кров у моїх жилах завмерла. Я не міг збагнути що відбувається, поки не розгледів колір авто – чорний. Чорний Форд Мустанг. Я лише встиг подумати, що виллється все це у погану історію, а вже за мить світ навколо мене перекинувся з ніг на голову.
Та автівка таки врізалась у нашу, та з такою силою, що ми пролетіла на 10 метрів вперед. Запаморочення змусило мене втратити свідомість на кілька секунд. Коли я отямився, то побачив мою подругу Ангелу, яка намагалася пробудити наших попутників – Джо та Роджера. Моє серце шалено закалатало, коли я зрозумів, що ситуація під повним контролем незнайомців. Але нам було необхідно терміново тікати з місця аварії. Ми з Ангелою витягнули Роджера та Джо з перекинутої машини. Роджер швидко отямився та підхопив за плече Джо, який і досі не розплющив очі, разом ми побігли до найближчого бару. Я спиною відчував, що незнайомці спостерігають за нами. Це змусило мене рухатися ще швидше. Та поки ми намагалися якнайшвидше забратися звідти, з автівки, яка і стала винуватицею аварії, вийшли двоє чоловіків у чорних костюмах. Один з них дістав автомат та навів приціл на нас. І ми були б приричені, якби не Ангела. Вона швидко дістала пістолет та відкрила вогонь першою.
– До бару зовсім близько. Ангела, Даніель, не припиняйте. Нам треба дістатися туди якнайшвидше, інакше ми залишимося тут назавжди, – крикнув Роджер, кидаючи пістолет мені.
Я піймав зброю та почав відстрілюватись від незнайомців по черзі з Ангелою, ми намагалися триматися Роджера. Кулі летіли й у наш бік, але гучні постріли привабили тіней, і вони в мить скупчилися над ними. Я підхопив Джо за інше плече, і ми швидко побігли до бару. Діставшись бару нам назустріч, впевнено тримаючи світлостріл, вийшов бармен. Він допоміг нам відстрілюватися, доки ми не опинилися всередині. Бармен забіг одразу після нас і зі словами: "Ви що, геть здуріли, роз'їжджати у таку годину?!", побіг за нашатирем. Ми змочили верветку та піднесли до носа Джо. Він одразу отямився, глибоко видихнув та сказав:
– Бармен, усім пива! За мій рахунок! – Джо.
– Так, Джо, звичайно. Спускайтеся вниз, всі вже зачекалися, – відповів бармен.
Він зачинив усі вікна. Залізна завіса зовні почала опускатися, перед нами відкрився ліфт. Ми всі разом увійшли всередину, а бармен, заскочивши в останню мить, натиснув на кнопку "Вниз".
– Чому ви так довго, Ро? – запитав він.
– Якщо коротко, то спочатку ми з Даніелем повернулися до крамниці, але Ангели та Джо там не було, ми знайшли їхнє сховище, але пастки, які там залишив Джо, зробили свою справу, нас знешкодили одним ударом. – Роджер.
– О, так це той самий Даніель? Онук Каспія? Велика честь познайомитися з вами! Мене звати Алекс.
– Приємно познайомитись. І дякую, Алекс, що допомогли нам. – я.
