собі… Мій дідусь дійсно був важливою фігурою, а я завжди вважав, що він був звичайним автомийником і нічого не зміг досягти у своєму житті, лише вигадував історії з якимись тінями та всім іншим. Але як тоді йому таки вдалося покинути Дробайл? – я.
–
У нього та у Фердинанда були останні світложектори. Це пристрій на основі спеціальної речовини, яку винайшли прямо тут, у лабораторії Шона, що допомогав проходити крізь бар'єр. Звісно, після цього треба було спалити всю одежу та всі речі, з якими ти вийшов. Все задля того, аби жодна тінь не зачепилась за тебе та не перейшла в звичайний світ, ніхто з нас цього не хотів.
–
Роджер.
–
Вони виходили в місто голими? – я.
–
Жартую, жартую, ніхто нічого не спалював. – с посмішкою відповідає Роджер.
– Але чого тоді ви не використовуєте світложектори і зараз? – я.
– Бо їх могли зробити лише Каспій та Фердинанд. – Роджер.
– Де вони зараз? – я.
– Лежать тут, але в них немає потужностей, а Шона вбили під час м'ясорубки з Грасулом. – сумно відповідає Роджер.
– Можливо є формула з речовинами та рецептом? – я.
– Є, але ці "інгредієнти" неможливо дістати. До того ж, ми не хіміки, як би ми не намагалися, в нас так нічого і не вийшло. – Роджер.
– А які саме речовини вам потрібні? – я.
– Шовкова нитка, справжня шовкова нитка. Якби ми дістали хоч трохи тканини, ми б змогли зробити рідину для світложектора та виїхали б за межі Дробайла. Тоді вже ми знайдемо й інші необхідні речі, аби вдосконалити наше обладнання та знищити всі тіні. – Роджер.
– Як ви збираєтесь це зробити? – я.
– Ще Каспій казав про те, що у Детройті є людина, яка може створити для нас багато зброї та забезпечити нас матеріалами для боротьби з тінями. І наше місто знову стане безпечним навіть вночі. – Роджер.
– А чи вистачить вам сил, щоб зібрати все для боротьби з тінями? – я.
– Звісно сьогодні тут надто порожньо, бо майже всі залишились вдома. Сьогодні неоголошений вихідний, лише мене відправили на завдання у крамницю Джо. Але нас дуже багато. Місто не таке маленьке, яким здається, тут більше 500 агентів, які боряться з тінями. – Роджер.
– Нічого собі, виглядає так, ніби я потрапив у якийсь шпигунський серіал. – я.
– Так, можливо так і є. – Роджер.
– Наскільки давно ви виїжджали за межі міста? – я.
– Я ніколи не виїжджав. Я навіть гадки не маю де знаходиться Детройт, лише бачив його на мапі та й усе. – Роджер.
– Ви дійсно ніколи не залишали це місто? – звивовано питаю я.
– Я народився тут, коли вже було неможливо виїхати. – Роджер.
– Ото для вас буде здивування як змінився світ за весь цей час. У перші дні тут, коли я побачив вже застарілі автівки, телефони та інше, я був спантеличений. Як так? Адже країна розвивається, технології
