республіки. Також він відомий як… журналіст…
…Вулиця Артема – головна вулиця міста. До цього вона називалася «Перша лінія»…
…Наприкінці ХІХ століття лишалася єдиною вулицею Олександрівки. Таку назву мав Донецьк до 1917 року. Потім він став називатися Юзівка. Юз – це прізвище валлійського бізнесмена Джона Юза. У 1869 році він купив за 24 тисячі фунтів стерлінгів концесію у князя Сергія Кочубея. З Кочубеєм уряд Росії підписав угоду, за якою князь зобов’язався побудувати на півдні Російської імперії завод для виготовлення залізничних рейок. Потім місто стало носити псевдонім Йосипа Джугашвілі – Сталін. До речі, Коба, тобто «безстрашний» (так його називали тільки найближчі), перед 1912 роком, коли став Сталіним, змінив майже тридцять різних поганял[7].…
…Донецьком місто почали називати 1961 року. Ну, а Сталінська область перетворилася на Донецьку…
…Вулиця Артема пролягає між вулицями Челюскінців та Університетською. Її довжина – майже десять кілометрів…
Далі пішла детальна екскурсія майже у стилі «що бачу, те й співаю». Ліворуч розташоване те, праворуч інше. Але цікаво. І – з любов’ю. Можна сміливо в гіди йти. Без хліба не залишиться.
Кінцева ж їхня зупинка – Київський проспект, 35. Готель «Містраль». Де заброньований одномісний номер «стандарт» для крутого кореспондента з Києва. Але зараз, якщо Богдан не заперечує, заїдуть у сімдесяту гімназію. Ігореві треба дещо забрати. Утомлений киянин заперечувати навіть не думав. Заїхати – то й заїхати. Без проблем. Все одно до номера його привезуть. Не тепер, то в четвер. Та й по дорозі це. Втратять лише кілька хвилин.
Лисиця знав, що словом «містраль» називається північно-західний вітер, сильний і холодний. Співали колись про нього в пісні «Вояж», нібито перекладеній із французької. Таку ж назву має й тип універсальних десантних кораблів. Інтернет підказав, що сильний і холодний північно-західний вітер інколи дме з гірського ланцюга Севенни на Середземноморське узбережжя Франції. І що три «Містралі» прийнято на озброєння військово-морськими силами Франції. Крім того, це назва французького переносного зенітно-ракетного комплексу й різновид дошки для віндсерфінгу. А ще слово «містраль» – це прізвище. Його мають лауреати Нобелівської премії з літератури – чилійська поетеса Ґабріела Містраль і провансальський поет Фредерик Містраль. Ось так. Але про те, що так називається ще й готель, де професорові пощастило (чи не пощастило – час покаже) пожити кілька днів, всесвітня павутина не знала.
Закінчивши з Інтернетом, Лисиця завів розмову про футбол. У ньому професор тямив більше, ніж у видобуванні вугілля. Про мету ж приїзду – жодного слова. Гросмейстерська пауза. Все попереду. І наговоряться ще. До болю в язиках.
Марченко вів спокійно. Професорові це подобалось. Не любив, коли смикаються за кермом. Тут же тебе не блохи ловити посаджено. Чи ще там щось, як у примовці
