без підготовки. Його також можна різати (довжина нарізки – 3–5 см). Нарізку перед роздачею можна змочити водою, іноді воду підсолюють. Подрібнене сіно є сінним борошном.
Коренеплоди (буряк, турнепс та ін.) спочатку очищають (миють) від землі і від зіпсованих частин, що загнили. Їх згодовують зазвичай в сирому вигляді. Свиням коренеплоди дають у подрібненому вигляді, але зберіганню вони не підлягають. Проварений буряк швидко охолоджують і відразу згодовують, оскільки при повільному охолодженні може накопичуватися нітрит (токсична речовина). Картоплю перед згодовуванням варять або запарюють. Попередньо її миють і очищають від бруду й гнилизни, обламують паростки. Воду, в якій варилася картопля, не можна давати тваринам, оскільки вона містить отруйну речовину соланін.
Зернові корми згодовують тваринам у подрібненому або меленому вигляді. Тільки птахам і коням дають ціле зерно. Найчастіше зернофураж згодовують у суміші з іншими кормами. Завдяки подрібненню й помелу полегшується пережовування зерна і підвищується його засвоювання організмом тварин. Поросятам-сосунам рекомендують зерно (ячмінь) лущити і підсмажувати. Іноді проводять осолоджування (крохмаль під дією води і температури 80–90 °C переходить у цукор) або пророщування зерна (гідропоніка і торфопоніка).
Макуху обов’язково подрібнюють і згодовують в суміші з іншими кормами, тобто вони переважно входять до складу комбікормів. Комбікорми згодовують тим групам тварин, для яких вони виготовлені.
Контроль за якістю кормів передбачає наступні аналізи: органолептичний, фізичний, хімічний (включаючи токсикологічний), біологічний (на наявність збудників і токсинів, мікробів і грибів).
При органолептичному аналізі кормів визначають консистенцію, структуру, однорідність, колір, запах. Визначають, наскільки ці показники відповідають доброякісному корму. Контроль за органолептичними показниками кормів повинен проводитися постійно при роздачі кормів. Оцінку якості кормів розпочинають з їх огляду на місці зберігання.
Сіно має бути зеленого кольору, але з різними відтінками: заливне і суходільне – від зеленого до темно-зеленого; болотне – від зеленого до яскраво-зеленого. Конюшинне сіно має буро-зелений колір. Хороше сіно має свіжий приємний запах. Затхлий, пліснявілий, гнильний запах вказує на псування сіна. Наявність білуватих, сіруватих, чорних нальотів (цяток) вказує на запліснявіння і загнивання сіна. Його згодовувати не можна. У сіні, як і в соломі, не допускається наявність отруйних рослин більше 1 % або пучків з масою більше 200 г. Нормальна вологість сіна не повинна перевищувати 15–17 %.
Солома і полова хорошої якості мають характерні запах і колір, властиві певній культурі. Доброякісною є солома з особливим блиском стебел і пружністю, що не потемніла, не горіла, не затхла, не пліснявіла, не запорошена, не обледеніла і не сира, а також яка не містить основу і верхівку стогу. Вологість соломи не повинна перевищувати 17 %, а полови – 16 %.
Доброякісний зернофураж повинен мати
