холоднувато, але наші тіла так пашіли, що небавом я під час любощів упрів і мусив скинути перину. Потім серед глухої ночі я притулився до її спини і випнутої сідниці і ще раз увійшов, і цього разу все було повільно й розморено.
Коли я прокинувся, Гальшки біля мене не було, а знизу долинали запахи їжі. На столику стояла мидниця, а поруч глечик з водою, збоку звисав рушник. Я визирнув у вікно на вулицю й побачив Гальшку, закутану в теплу хустину, з чорним гладущиком у руках. Вона чекала на воза, увінчаного великою діжею, в яку зливали нечистоти. Четверо смаглявих чудернацько вбраних чоловіків з довгими вусами правили кіньми. Ще один чоловік, либонь їхній господар, стояв збоку й дивився з іронічною усмішкою, як люди підходять до діжки і, відвертаючи голови, виливають вміст своїх горщиків, а потім так, мовби вчинили яке святотатство, хутенько зникають. Горщики були різні – білі, барвисті, менші й більші, але чорного не було ні в кого. Цікаво, що в ньому варив аптекар? Може, квасив огірки?
Заки я вбрався і помився, Гальшка повернулася і, усміхаючись, поставила гладущика знову під ліжко.
– Яєшню будете? – запитала.
Замість відповіді я поцілував її, вона засміялася, мабуть, їй до вподоби була моя маломовність. Після сніданку Гальшка зайнялася чищенням аптекарського приладдя, а я занурився у підручники. На щастя, у перші роки у Падуї нас посилено навчали готувати ліки самим, але, передбачаючи, що аптекарський цех захоче мене проекзаменувати, я вирішив оновити свої знання та почав студіювати найпопулярніші ліки, аби в день, коли аптека запрацює, не вдарити писком об ляду. Багато ліків практично були мені відомі, треба було тільки поновити у пам’яті рецептуру та пропорції. На щастя, у книжках та в записках Мартина і його стрийка можна було знайти багато чого цікавого і важливого для мене, хоч і траплялися такі дивогляди, як «De quinta Essentia»‚ «Aurora philosophorum»‚ «Philosophia occulta»‚ «Thesaurus thesaurorum» й інші. Видно, стрийко Мартина цікавився окультними науками і хтозна, чи не був некромантом. Трактат «Сlavicula Salomonis», чи то пак «Ключ Соломона», присвячений практичній магії, був добряче зашморганий, а на шмуцтитулі виведено каліграфічними буквами: «Яко ця «Сlavicula» мудрість Соломона відчиняє, так нехай же вона відчинить і серця…». Фраза не була обірвана, а лише затерта. Видно, там вказувалося, про чиї серця йдеться. Я відразу переставив усі непотрібні мені книжки на найвищу полицю, а які потребував для роботи, розташував під руками.
У книзі рецептів Мартинового стрийка можна було знайти чимало дивовиж. Наприклад, олія зі щенят: «Взяти двох новонароджених щенят, порізати їх на частини, вкласти до поливаного горщика разом із фунтом живих хробаків. Варити протягом дванадцяти годин, аж щенята і черв’яки будуть добре розварені. Це дуже добрий засіб на підкріплення нервів, на ішіас, на параліч». Або олія з ящірок: «Візьміть тузинь[6] живих зелених ящірок, вкиньте їх до трьох фунтів теплої горіхової олії, варіть на слабкому вогні. Засіб від лишаю на голові і від грижі». Порошок місячний: «Візьміть по півтори унції з копита
