Запальний чоловік сам перед собою пишається тим, що не вбив, хай і хотів; а несміливець відчуває тріумф, коли наважиться першим привітатися з іншою людиною. Гадаю, в кожної людини мають бути її «мрії про могуття» – в її власному масштабі. Не варто мріяти про те, щоб стати другим Рембо;[22] а от про те, щоб перемогти свою вчорашню слабинку, – варто.
Динозаври вимерли, коли у світі змінився клімат і виявилося, що вони не пристосовані до нових умов. Є різні гіпотези: чи то температура на Землі піднялася, чи то хмари затулили сонце і внаслідок цього не зросла трава, що правила динозаврам за поживу. Людина теж, певна річ, зникне коли-небудь із поверхні цієї планети (і я, чесно кажучи, підозрюю, що вся інша жива природа відітхне тоді з полегкістю). Про цю скінченність варто собі нагадувати у хвилини, коли ми впадаємо в колективну ілюзію, буцімто наше життя має якісь ґарантії. Ті, хто вірить у Творця, знають, що Він провіщав нам кінець. А що, коли ми – як людство – ще прискорюємо цей свій кінець якоюсь провиною, індивідуальною чи колективною? Лячно й замислюватися над питанням, поставленим у такий спосіб. Та якщо ми його не поставимо – чи зможемо жити безтурботно?
На завершення цього розділу я знову повернуся до «Мрій про могуття». Людина мужня, відважна сміливо дивиться вперед, навіть коли бачить небезпеку, загрозу. Невротик опускає погляд, сахається і гине. Динозаври вибору не мали – мусили загинути. Людству наразі якийсь вибір дано. Та якщо наша планета зіткнеться з планетоїдом – чи зможемо ми як людство щось удіяти? Не знаю. Індивідуально кожен з нас, постаючи перед різними викликами та небезпеками, може виявити велику відвагу, мужність, стійкість. Якщо хтось повчає нас, що, мовляв, усі ці чесноти – омана, що ми всі наскрізь здетерміновані й над кожним із нас висить вирок: «такий ти є і таким бути мусиш», – то, далебі, й жити не варто. Я переконаний, що такий погляд є помилковим. Власне кажучи, чому ми в нашому ХХІ столітті так легко віримо, що людина не має шансів стати кращою? Чому, наприклад, людям здається, що сексуальний інстинкт перебороти неможливо, коли в той самий час побутує думка, що аґресію – хоча вона так само природна для нас – можна подолати завдяки правильному вихованню? Адже тут бракує логіки, як бракує її й у багатьох інших судженнях, які ми без упину повторюємо.
Чи мої власні переконання не містять у собі суперечностей? Безумовно, вони від них не вільні й ніколи не будуть вільні, хоча я намагаюся вдосконалювати свої погляди й змінювати їх, коли помічаю, що суперечу сам собі.
Розділ ІІ
Любов і сім’я
Як ви зауважили, я стараюся писати, йдучи за вільними асоціаціями, однак дотримуюся поділу на розділи, які ілюструють природні етапи життя. А отже, за дитинством має йти юність.
З перспективи прожитого – а це три чверті століття – я бачу зміни, які варто зафіксувати. Дитинство – це період беззахисності. Маленька людина приречена жити під опікою батьків, і взамін за те,
Рембо – герой фільму «Перша кров» Теда Котчеффа (1982) і багатьох сиквелів, мужній боєць і авантюрист, зіграний Сильвестром Сталлоне.
