їм пам’ять. Пам’ять про них таки, про них самих. Яка це каторга, якби хто тільки знав! Нести важенний хрест обов’язку перед своїм народом. Тільки при мені про Україну заговорив світ.
Покровонько, Пречистая Діво! Ти не раз покривала своїм омофором – вишиваним рушником – Україну і люд її православний. Зроби це й сьогодні. Сотвори своє чудо для мого народу. Не дай йому помилитися! Він же в мене такий наївний, такий марновірний. Одні купують його грішми. Інші – солодкими обіцянками-цяцянками. А врешті-решт він залишається одуреним і злиденним. Скільки це може тривати? Годі!
Благаю тебе, Оранто! Допоможи цієї ночі мені і бідній твоїй (так-так – твоїй) Україні! Робила це багато разів. Вчини й сьогодні. Ти – наша оборона і наш захист. Молю тебе… Зійди до мене сьогодні. Прихилися. Он скільки твоїх, намолених за кілька століть, образів у моєму іконостасі… Зійди до мене…»
Дерев’яна стіна президентського кабінету на державній дачі завішана старовинними іконами, з яких поглядають на Президента з ікон очі багатьох українських Божих Матерів, Ісусів. А ще святі Георгій Побідоносець, Володимир, Миколай, Пантелеймон, архістратиг Михайло…
Любив, коли дивилися на нього лише при світлі каміна, тоді завше здавалося, що вони прихильні, заохочують вірити в особливу його роль та надзвичайну місію. Але сьогодні не хотів горіти камін. Світло сочилося тільки з великого телевізійного екрану, освітлюючи далеку від іконостаса стіну. Не було звичного і бажаного ефекту. Не було тієї приємної ворожби, солодкої містики, яку дарував вогонь із каміна і яку Президент любив над усе. Не було.
Він перехрестився до своєї найулюбленішої ікони. До геніальної копії, в якій використано образ Богородиці з давньої козацької ікони «Покрова Божої Матері на Запорозькій Січі».
Під час першого візиту Президента України до Туреччини Вселенський патріарх Варфоломій запросив його до своєї резиденції в Стамбулі. За розмовою про можливість помісної Церкви в Україні патріарх розповів Павлові історію появи першої ікони «Покрова Божої Матері».
Саме видиво, з’ява Богоматері-Заступниці врятувала столицю Візантії Константинополь від захоплення його сарацинами у дев’ятсот першому році. Місто вже було оточене і приречене на поразку.
Під час молитви у Влахернському храмі, де зібралися віруючі, два юродиві – русич Андрій та його учень Єпіфаній – розгледіли під куполом Царицю Небесну, яка молилася, покриваючи людей своїм омофором.
Після цього православні греки таки здолали мусульман.
А у Влахернському храмі появилася перша ікона Покрови – Божої Матері, яка стоїть у сонмі святих та покриває людей своїм омофором, серед яких зображено патріарха й імператора Візантії. Богомаз не забув і про двох юродивих – Андрія та Єпіфанія.
Оскільки Андрій був русичем, ніби то він привіз константинопольську ікону до Києва, і свято Покрови швидко прижилося на руських землях. Від середини дванадцятого століття Божу Матір-Покрову стали вважати заступницею Київської Русі.
Та
