заборонені зони, але давайте по порядку… «Юда» починається у нас з того моменту, коли він закинув собі уже мотузку. Ось тут запис нашої розмови. Правда, голос Христа – наша вигадка, зрозуміло, таки з допомогою машини. Зате «Юда» «справжній». Якщо хочете послухати…
– Хочемо, хочемо! – закричали гості, і Григорій Федорович увімкнув магнітофон.
Юда: І кому це захотілося виймати мене з петлі?
Професор: Як ви себе почуваєте?
Юда: Не знаю, як вони, а я паскудно.
– Я зробив помилку, – зауважив Братишин. – Він не розуміє, коли до нього звертаються на «ви». Але слухайте далі.
Голос Христа: Господи, навіщо довго так?..
Юда: Що я чую! Голос учителя! Так значить все неправда!? Чи може, я уже на тому світі?
Професор: А це залежить з якого світу дивитися: з того, чи з цього.
Юда: Ти хто?
Професор: Я той, хто дав тобі життя.
Юда: Тоді і забери його, я не хочу бути разом з Христом.
Професор: На жаль, це неможливо. Тобі з ним доведеться зустрітись наодинці, і то зараз, у цю хвилину.
Юда: Ні! Благаю, не роби цього!
Голос Христа: Мені здавалося, що випив чашу я до дна…
Професор: Я прошу Тебе відповісти на запитання. Юда хотів позбавити себе життя. Як Ти ставишся до цього?
Голос Христа: Він не один нещасний.
Юда: Учителю, убий мене, ти ж знаєш, я не заради грошей… Усі хотіли цього… Навіть Ти… А я ждав чуда.
Голос Христа: Не лукав. Тепер то непотрібно.
Юда: Хтось повинен був це зробити. Чому ж не я? По-правді, я не думав, що так закінчиться усе. Тиждень тому єрусалимський плебс кричав Тобі «Осанна!». Він ждав, що ти почнеш годувати, а Ти зі своїм повчанням… Натовп не любить, коли його учать і не терпить переваги пророка над собою… От якби Ти, що було б цілком природно, вдарив Пілата громом, от тоді всі упали б ниць перед Тобою… а Ти віддав себе їм на наругу… Натовп не любить слабого… Ось і наслідки, а я тут ні при чому.
Голос Христа: Знову лукавиш, Юдо. Хіба зрада твоя в тому, що ти поцілував мене? Вона в тому, що ти зійшов з дороги і не прийшов туди, куди збирався… А тепер я хочу, щоб все це припинилось…
Професор виключив магнітофон.
– Знаєте, – сказав, – було тяжко слухати. Ми відчували себе інквізиторами. Перше враження – що маєш справу з живою людиною.
У залі настала мертва тиша. Так, ніби тільки-що поховали когось. Григорій Федорович звернув увагу, що слухачів охопила тривога. В усіх обличчя витягнуті, очі щось шукають, посмішки безглузді.
– Ми можемо реконструювати не тільки історичну особу, а й легендарний чи літературний персонаж. Більше – ми ставимо їх у найрізноманітніші ситуації, причому з програмою розвитку сюжету і відтворення його (у вигляді мультфільму, наприклад) на дисплеї. Незабаром
