маленький опір – полковник був переконаний, що то лиш примха вченого – змусив Паскудного змінити тактику. З цим кооператором почекаємо. Не вдасться переконати – дискредитуємо. Почнемо з іншого боку. Ну, хоч би з священика.
– Отче духовний, підійдіть до мене.
Той підійшов, і полковник тихо промовив:
– Звільняється місце у семінарії, отче… Наскільки я знаю, православна церква про вас високої думки.
– Усіляка влада від Бога, – смиренно відповів священик, а полковник тихо зрадів – цей наш.
– Ви розумна людина, отче, завтра будете на кафедрі.
– Тоді я піду і підготую проповідь.
– І о восьмій ранку виступите по телебаченню. Ідіть в автобус. Він скоро виїде звідси. – Полковник на перепустці вписав прізвище священика і відпустив його. Тоді покликав журналіста.
– У «Вільному слові», що віднині буде урядовою газетою, є вакансія.
– Мені це підходить.
– Завтра на восьму ви принесете негативний відгук на виставку молодих художників, що експонується зараз у великому залі музею народного мистецтва. Основний зміст: на виставку не потрапили твори справжніх майстрів, відбір був тенденційним, симпатії організаторів визначала просто вигідна кон’юнктура. Натякніть, що організатори симпатизували у свій час Рухові. Найближчим часом відкриється виставка справжніх шедеврів. Можете назвати кілька прізвищ. Ви розумієте, що я маю на увазі?
Журналіст теж одержав перепустку і вийшов.
– Виставочний зал незабаром буде вільний, – полковник зупинив свій погляд на Молоданові. – Для придбання нових експонатів, музею виділено велику суму. Вашими роботами зацікавилась дирекція.
– Таке визнання – для мене честь. І я обіцяю, пане полковнику, що буду працювати з новою владою, більше того, буду виконувати її замовлення… лиш у тому разі, якщо не буде кинуто до в’язниці жодного політичного.
– Влада, художнику, не для того, щоб обговорювати з кожним, що їй робити, вона для того, щоб вказувати кожному, що той має робити. Між іншим, у вас досі нема квартири… Так і проживете вічним приймаком? А ваш учень і друг Роман… як його? Він тут?
– Тут я, пане полковнику, тут, – з поспішністю сказав невисокий юнак і став перед Паскудним.
– Готуйте свої роботи для виставки. Ось вам пропуск.
Гра бездоганна! Полковник потирав руки. Він входив у смак. Ще б! Володіти увагою таких людей! Мати над ними владу! Над тими, хто і не глянув би на нього вчора. Хоча, відповідь Молодана трохи занепокоїла. Раптом ще хтось заартачиться, і він втратить ініціативу… Зараз помилятися не можна.
– Адвокате Мартине, – звернувся до кругленького, добре вгодованого чоловіка. – Здається, у вас недавно знайшли наркотики. Стара влада вам вибачила…
– Пане полковнику, але ж то була провокація міліції, і слідство це довело…
– Завтра,
