поступовувавсь…
Михайло. Як? Що на вулицю ходжу? Так ти навiть проти єднання з народом? Небезпешно, значить, з ним знатись, споучати його, хоч би етнографiї ради…
Павло. Яка там етнографiя! Чого лукавиш? Спiднички тягнуть… Ти ж менi недарма живописав якусь Катрю поетичними кольорами!
Михайло. Не ждав я, щоб ти мене за бидло вважав!
Павло. Не за бидло… а тiльки я добре знаю вашi ледачi нерви: отак вразить яке-небудь свiже личико — ви зараз i ну упадати, залицятись — така вже ваша вдача… Панича ж порива поезiя, примха, а дiвча молоде, дивись, — i пiдбите навiки.
Михайло. Тiльки подлячi ледаща здатнi на те! Павло, не зневажай мене; я б себе сам зненавидiв, коли б таку думку мав!
Павло. Вiрно: навмисно ти паскудства не зробиш; але, запалившись, стратиш розум в загарi…[23].
Михайло. Нiколи в свiтi! Будь я проклят всiма, хто менi дорогий!
Павло. Дай боже! Але все [ж] краще не грай з вогнем, не дратуй нi своїх, нi чужих нервiв… щоб, бува, несподiвано не закiнчити своєї справи мерзотою…
Михайло (ображено). Значить, я на мерзоту здатний? З доброю шаною ти на мене дивишся! Спасибi!!
Павло (тисне руку Михайлу). Не сердься, друже: я тебе люблю за твоє серце чуле та добре; але воно й надто м'яке. Для того-то й кажу: стережись!
Вихід VI
Тi ж i Аннушка.
Аннушка (вбiга). Павло Платонович! Гдьо ви? (Побачивши Михайла). Ах, як я спужалась!
Михайло. А ви не пужайтесь, щоб, бува, вави не було.
Аннушка. Надсмєшники!
Павло. Чого там мене треба?
Аннушка. В барине тiк. Просють, щоб сю минуту прийшли.
Михайло. Що се ти вигадала «тiк»?
Аннушка. Звьосно: галава балить.
Павло. А! Не люблю я з цими слабими панiями возжатись!
Аннушка. Просють очiнно, штоб зараз, пущай безпрiмьонно.
Павло (з досадою). Та пiду вже! (Iде).
Михайло. Не ламай, будь ласка, хоч при менi язика по-собачому!
Аннушка. Я не виноватая, што мiньо по-благородному грамотi вивчено. З мiньо так требують… Ви мене вчiть (манiриться), то я вже буду як слiд, по-мужичому, коли вам хочеться…
Михайло. Хочеться? Цигане, цигане, якої ти вiри? А якої тобi треба?
Аннушка. На вас не догодиш.
Михайло. А ти лучче i не догоджай всякому.
Аннушка. Не всякому, а вам тольки. (Наближається, заграє). Забули?
Михайло. Ну, про мене i далi посунеш: минулося! Мене нудить од таких лакузованих перевертнiв.
Аннушка (образилась). Куди ж нам? Певно, з мужичкою якою знюхались! (Iде). Посмотримо!!
Михайло. От, освiта лакейська яких покручiв робить! З якого боку не глянь — паскудство. Але й Павло крайнiй песимiст! У всякiй мализнi бачить злочинства! Та так же й жити не можна?.. Пiти ще
Загар, загара — запал, пристрасть
