Чи тебе мама не п'яною привела? Дивiться, люде добрi, яка маненька, наче з капусти вискочила.
Усi смiються.
Не дивно, якби парубок ходив, ну — сватати дума; а паничевi — звiсно чого…
Параска. Чого ж?
Прiська. Тю на тебе! Та вона — навiки дурна!
Смiх.
Пашка (сидiла трохи подаль, за остатнiми фразами зверта увагу). Чого плещеш? Чого славу пускаєш? Вiд кого ти чула? Що ти знаєш?
Прiська. Аннушка казала.
Пашка. Така ж, певно, мерзенна плетуха, як i ти?
Прiська. Та ти не дуже-то!
Пашка. Та й ти дивись, щоб тобi Дмитро не повернув потилицi наперед. Совiстi не маєш, оббрiхувати дарма бiдну дiвчину, та ще сироту!
Параска. Та то вона з заздростi: досадно, що за нею такий гарний панич не впада.
Прiська. Подавись ти ним тричi! (Вiдходить далi).
Деякi. Та годi вам сваритись!
1-а дiвчина. Про кого се рiч? Про яку дiвчину?
Пашка. Про Катрю Дзвонарiвну. В неї, сердешної, мати слаба, так панич з лiкарем Павлом навiдують її i керують, а вона, з доброго дива, он як паскудить!
2-а дiвчина. Грiха не мають!
Пашка. Довго ославити! У дiвки, може, тiльки й посагу того, що честь.
1-а дiвчина. Та Катря ж, здається, заручена з Дмитром Ковбанем?
Пашка. Нi, вона, певно, за його не пiде.
Параска. Чому? Вiн такий славний!
Пашка. Мало хто не хороший? Може, iнодi чоловiк би себе надвоє розiрвав, щоб того щастя-кохання добутись, а як нема долi, не судилося — то й ковтай тiльки нишком сльози!
Вихід II
Тi ж, Євстрат, Панас i iншi парубки. Парубки виходять до дiвчат, здоровкаються гуртом i попарно.
Парубки. Здоровi!
Дiвчата. Здоровi! Чого пiзно?
Другi дiвчата. Де вас чорти носили? Уже по других вулицях тини пiдпираєте?
Парубки. Атож!
Деякi парубки. Думаєте, що кращих не знайдемо?
Дiвчата. Куди вам, гирявi!
Євстрат. Куриного товару кiльки хоч!
Панас. Дешевий!
Дiвчата. Ех, ви, голодранцi!
Смiх.
Деякi паруються i одходять далi, а то на одшибi сiдають на кручi; деякi на переднiм кону, коло млина. Картиннi грона. Ближче всiх на кону Пашка, 1-а дiвчина, Панас i Євстрат.
Вихід III
Дмитро, Панас, Євстрат, парубки i дiвчата.
Дмитро (виходить тихо i озира дiвчат, шукаючи когось). Нема. I сьогоднi не вийшла, а обiцялась: все коло матерi. Сам то з хурою, то коло бурякiв, мов у каторзi; прийдеш додому, ждеш тiї хвилини, як сонця божого, щоб перекинутись тихим, люб'язним словом, а тут у хатi чужi — лiкар, а надто панич той… Така досада! Чорзна-якi думки у голову лiзуть!.. Дати їм волю — то й… Краще зараз оцю голову розбити! (Зуздрiвши Пашку). Здрастуй, Параско!
Пашка (вiтається).
