потім глипнув на власний одяг. Узявся за язичок блискавки на грудях.
– Моя тітонька…
Тоді рішуче потяг замок блискавки і через голову скинув куртку-вітрівку.
– Отак!
Ральф скоса глянув на нього і промовчав.
– Я гадаю, нам треба дізнатися всі імена, – сказав товстун, – і скласти список. Треба скликати збори.
Ральф не виявив зацікавлення, і товстунові довелося провадити далі.
– Мені байдуже, як мене називатимуть, – сказав він довірчо, – аби не обзивали, як бувало в школі.
Ральф трохи зацікавився.
– А як?
Товстун озирнувся, потім нахилився до Ральфа. І прошепотів:
– Роха – так мене обзивали.
Ральф аж заверещав від сміху. Схопився на ноги.
– Роха! Роха!
– Прошу тебе… Ральфе!
Роха сплеснув руками від лихого передчуття.
– Я ж сказав, я не хочу…
– Роха! Роха!
Ральф, пританцьовуючи, вибіг на розпечений берег, потім повернувся, розкинувши руки, наче літак-винищувач крила, й обстріляв Роху.
– Та-та-та-та!
Він пірнув у пісок коло Рошиних ніг і заходився сміхом.
– Роха!
Роха стримано всміхнувся, мимохіть задоволений хоча б таким визнанням.
– Тільки не розказуй усім…
Ральф захихотів у пісок. На обличчя Росі знову набіг вираз болю й зосередженості.
– Хвилинку…
Він кинувся назад до лісу. Ральф схопився і побіг праворуч.
Тут плавка лінія берега враз змінювалася іншим, кутастим мотивом у пейзажі, велика плита рожевого ґраніту невблаганно перетинала ліс, терасу, пісок, лаґуну, утворюючи уступ заввишки в чотири фути. Зверху його покривав тонкий шар землі, порослої колючою травою і затіненої молодими пальмами. Для росту їм бракувало ґрунту; зіп’явшись на висоту десь двадцять футів, вони падали й засихали, хрест-навхрест перекриваючи плиту стовбурами, де можна було вигідно сидіти. Пальми, які ще стояли, утворювали зелену покрівлю, знизу на ній відбивалося тремтливе плетиво відблисків лаґуни. Ральф видряпався на плиту, звернув увагу, як тут прохолодно, примружив око й переконався, що тіні на його тілі справді зелені. Тоді підійшов до краю плити, яка вганялася в море, і подивився вниз у воду. Вона була прозора до самого дна і яскраво квітла тропічними водоростями та коралами. То тут, то там зблискували зграйки дрібних сяйливих рибок. У Ральфа вихопилася басова нота захоплення.
– Фанта-сти-ка!
За плитою були інші дива. Якась божественна сила – мабуть, тайфун або шторм, як той, що кинув їх на цей острів, – розділила пісок посередині лаґуни, і в березі утворився довгий глибокий ставок, який закінчувався високим уступом рожевого ґраніту у відлеглому кінці. Ральф, уже колись обдурений помірною глибиною
