з водоростей. Ральф сперся на одну руку, а другою натискав на прутик, поки не підняв мушлю, з якої стікала вода. Роха схопив її.
Тепер, коли мушлю можна було не тільки побачити, а й помацати, Ральф так само запалився. Роха бурмотів:
– …ріг, та який дорогий. Будь певен, він коштує купу грошей… у нього такий висів на садовій огорожі, й моя тітонька…
Ральф узяв мушлю в Рохи, і по його руці стекло трохи води. Мушля мала ясно-кремову поверхню, де-де поцятковану блідо-рожевими плямками. Між кінчиком з невеличкою діркою і широкими рожевими губами лежало вісімнадцять дюймів спіральних звивин, покритих тонким рельєфним малюнком. Ральф витрусив пісок з глибокого розтруба.
– …ревіла, як корова, – говорив Роха, – а ще в нього були білі камінчики та клітка з зеленим папугою. Звичайно, він не дув у білі камінчики, він казав…
Роха зупинився, щоб перевести дух, і погладив блискучий предмет, що лежав у Ральфа в руках.
– Ральфе!
Ральф підвів очі.
– Нею можна покликати інших. Зібрати збори. Вони прийдуть, коли нас почують…
Його очі сяяли, коли він дивився на Ральфа.
– Ти ж цього хотів, правда? Ти для цього дістав ріг з води?
Ральф відгорнув з чола ясне волосся.
– Як твій товариш сурмив у нього?
– Так, ніби плював, – сказав Роха. – А мені тітонька забороняла дути через дихавицю. Він казав, звідси треба дути. – Роха поклав руку на своє випнуте черевце. – Спробуй, Ральфе. І всіх скличеш.
Без особливої довіри Ральф приклав до губів вузький кінець мушлі і дмухнув. Усередині щось зашаруділо, та й край. Ральф витер солону воду з губів і знову спробував, але мушля мовчала.
– Він так, ніби плював.
Ральф склав губи дудочкою і пустив у мушлю струмінь повітря, у відповідь вона мгикнула низьким басом. Це так розсмішило хлопчиків, що у перерві між вибухами реготу Ральф іще кілька хвилин видобував чудний звук.
– Ось сюди, знизу він дув.
Ральф нарешті зрозумів, набрав повні груди повітря і дмухнув. І зразу мушля відгукнулась. Глибокий, різкий звук загув під пальмами, розлився у лісових хащах, луною відбився від рожевого ґраніту скелі. Над вершинами дерев знялися хмари птахів, щось вискнуло й помчало в кущах.
Ральф відняв мушлю від губів.
– Ого!
Голос його видався шепотом після оглушливого звуку рога. Він приклав ріг до рота, набрав повні груди повітря, дмухнув сильніше, і вища на октаву нота зазвучала суремним ревом ще пронизливіше, ніж доти. Роха щось кричав, його лице світилося, окуляри зблискували. Верещали птахи, дрібні звірятка кидалися врозтіч. Ральф подув легше; нота впала на октаву, звук глухо мгикнув і скінчився шурхотом повітря.
Ріг обернувся мовчазним блискучим іклом; обличчя в Ральфа потемніло з натуги.
Тим часом повітря над островом повнилося пташиним гамором і дзвеніло луною.
– Можу закластися, що його чути за милі.
Ральф
